З нового навчального року у школах Дніпра, Маруіполя, Тернополя та Чернігова почнуть викладати предмети з елементами інформаційно-медійної грамотності.
У лютому Лілія Гриневич презентувала програму “Вивчай та розрізняй”. Міністр наголосила, що медіаграмотність має пронизувати різні шкільні дисципліни.
Поки це – пілотний проект, у якому беруть участь ЗОШ, кілька ліцеїв та спеціалізованих шкіл, що мають не менше двох паралелей 8-9 класів. Вчителі обраних навчальних закладів вже пройшли базовий тренінг з медіаграмотності.
Наприкінці літа вчителі пройдуть ще один тренінг, де їм запропонують нові матеріали для уроків та нову методику.
Відтак, у першому семестрі зміняться навчальні матеріали з української мови та літератури (8 клас), історії (8 клас) та мистецтва (9 клас).
У змінених програмах будуть впроваджені такі елементи медіаграмотності:
методи критичного аналізу;
інструменти верифікації інформації;
використання медіадискурсу як предмету аналізу для різних дисциплін.
Приміром, на заняттях із мистецтва вчителі навчать учнів опановувати програму з перевірки фотографій, пошуку в соціальних мережах. На уроках до теми “Телебачення” розглядатимуть роль інвесторів, значення реклами, державне фінансування, поняття цільової аудиторії.
Коли проект закінчиться, експерти оцінять якість проведеної роботи, виміряють успішність учителів та їхніх учнів. В майбутньому проект планують розширити.
Ноам Хомский — профессор языкознания, философ, общественный деятель, автор книг. Его называют одним из наиболее влиятельных интеллектуалов современности. Ярый и последовательный критик политической тирании, Хомский анализирует роль государства от его истоков до современности и обозначает векторы его развития.
Когда государственная или политическая власть обретает свои собственные интересы, ее первоочередной задачей становится управление теми, кто ее избрал, с целью тривиального самосохранения. Если люди начинают проявлять недовольство, то во избежание насилия, противостоять этому можно только пропагандой, а ее инструментом выступают СМИ. Ноам Хомский составил список «10 способов манипулирования», который мы и предлагаем вашему вниманию.
Способ №1: отвлечение внимания
Основным элементом управления обществом является отвлечение внимания людей от важных проблем и решений, принимаемых политическими и экономическими правящими кругами, посредством постоянного насыщения информационного пространства малозначительными сообщениями.
Почему я не могу получить конкретный ответ?
Да потому что конкретный вопрос, правильно и вовремя поставленный,
вам может дать гораздо больше, чем конкретный ответ, так как на вопрос будете отвечать вы сами и сможете найти ответ, максимально близкий и подходящий именно вам.
На одном из психологических форумов, где я провожу консультации бесплатно, одна милая барышня спросила: Что ж вы так много вопросов задаете? Где же ответы?
Я чуть опешила, так как в моей реальности я точно знаю, что никто мне ответов дать не может, каким бы умным он ни был, но это в моей реальности. Но, не все пока это видят.
Я успокоилась и ответила ей про то, что ситуация индивидуальна и у каждого - своя, про то, что шаблонных ответов не существует, про то, что все динамично и нет никаких стопроцентных заготовок, про то, что не важно насколько я умна, я за нее ее жизнь не проживу, про то, что я могу с помощью вопросов только подвести ее к решению, но решать за нее не смогу и не буду, про то, что именно наличие вопросов помогает человеку увидеть то, чего он не видел раньше и многое другое.
Не знаю, была ли я услышана, но барышня пропала.
Очень жаль, что многие люди находятся в иллюзии, что за них кто-то решит их жизнь. Жаль, что многие не берут на себя ответственность или максимально оттягивают время ее принятия. Ведь неизбежно же жизнь создаст условия, при которых вы однозначно вынуждены будете принимать собственные решения. Зачем дожидаться того часа, когда это произойдет революционным путем? Ведь лучше брать ответственность постепенно, эволюционно.
Почему психолог не может дать вам конкретный ответ, а только задает вопросы.
Представьте, что вы приходите к психологу для того, чтобы разобраться, чем вам стоит заниматься в жизни. Вы рассказываете ему свои увлечения, путь, который вы прошли в контексте поиска своего дела, описываете грабли, на которые наступили и так далее. Психолог вас внимательно выслушивает, резюмирует то, что вы сказали, задает пару дополнительных вопросов и выдает результат.
Допустим, он может сказать, что исходя из сказанного, вам стоит заняться рисованием, потому как вы ему сообщили, что у вас талант. А на талант глаза закрывать нельзя. Вы счастливые и довольные выходите со встречи, бросаете прошлую скучную работу и начинаете рисовать. И тут вы сталкиваетесь со сложностями, о которых даже и не подозревали, с безденежьем, например, или с конкуренцией, с тем, что болит спина от постоянного сидения, с тем, что ваши картины не пользуются спросом, с тем, что на самом деле вы не хотите так много времени проводить, рисуя картины….
Тогда вы приходите к психологу и говорите, что из-за того, что он вам сказал сделать то-то и то-то, вы сейчас в той точке, которая вам совершенно не нравится. Кто виноват? Психолог.
Это совершенно банальный пример, по которому видно только один аспект этого вопроса – обвинение психолога в том, что он дал неправильный ответ.
Тогда возникает вопрос к вам. Допустим, психолог ошибся, но это именно вы приняли решение его слушаться. Ведь именно на вас лежит ответственность за то, как вы проживаете свою жизнь и от этой ответственности вам никуда не скрыться.
Если на первом этапе этой истории вам удалось избежать ответственности : решение за вас принял психолог, то на втором этапе – последствия этого решения – вам не удастся увернуться от последствий.
Так может быть выгоднее принимать активное участие в своей жизни уже на уровне принятия решения?
С ответственностью и виной разобрались. Далее.
Субъективный взгляд.
Все та же ситуация. Вы все рассказали, поведали, психолог задал пару вопросов, вы в ожидании вердикта/ответа.
Психолог выдает вам на гора все тот же ответ, мол, вам нужно заняться рисованием, так как у вас талант. Вы счастливы и довольны…. пока…, психолог тоже. Почему?
А вы не задумывались, что психолог, возможно, тоже хотел рисовать в детстве? И он за счет вас может реализовывать хоть частично свои вытесненные мечты?
Конечно, проработка собственных желаний, страхов, вытесненных комплексов, непрожитых чувств, недосказанных обид, неосознанных мотиваций – все это входит в необходимую часть подготовки хорошего специалиста, но какие-то непроработанные чувства все равно остаются.
Психолог не может себя совершенно «отбелить», поэтому все ответы/советы, которые он вам будет давать, он будет давать через свою призму.
Даже если человек полностью проработан и не будет навешивать на вас собственные интроекты, вы ж не будете отрицать того, что решить задачу можно несколькими способами.
А психолог, допустим, видит решения вашего вопроса одним способом.
А вы, допустим, могли бы поступить по-другому, если бы брали на себя ответственность, если бы не отдавали ее психологу.
Если вы не берете на себя ответственность, то вы и понятия не имеете, как могли бы поступить, для вас это темный лес, вы не можете ничего просчитать, вы не можете видеть целостную картину своей жизни.
Если вы не берете ответственность, то вы будто бы не присваиваете свою жизнь себе. Вы будто бы наблюдаете за ней со стороны, это будто бы театр, в который вы пришли первый раз, и понятия не имеете, какой сюжет спектакля, кто действующие лица. Некоторые даже умудряются не поинтересоваться названием спектакля.
А представьте, что вы можете быть режиссером, что вы находитесь за кулисами и видите весь процесс изнутри. Представьте, что вы можете создавать это действо, придумывать сюжет, подбирать актеров, выбирать наряды.
Конечно же, могут быть обстоятельства, которые от вас не зависят, допустим, подняли арендную плату за зал или заболел какой-то актер и его нужно срочно заменить. Да, бывают обстоятельства, которые от вас не зависят, но огромное количество сюжетов создаете именно вы сами.
Вернемся к психологу.
У психолога – свое кино, у вас – свое.
Психолог – тот человек, который научился создавать СВОЕ кино, он научился распознавать свои желания, научился разделять свои чувства от чужих, навязанных из вне, научился формулировать мысли и понимать, какие потребности за ними стоят, он научился слышать, о чем говорит его тело, научился прислушиваться к ощущениям.
И самое главное, он научился брать ответственность за свою жизнь именно потому, что он осознал, что она конечна, и никто за него ее не проживет. И он вдруг захотел прожить ее так, как хочет он.
Психолог может вас этому научить, он может подвести к этой двери, но открыть ее и войти, вы должны будете самостоятельно. Удачи!
В материалах рубрики использованы сообщения следующих журналов: «New Scientist» (Великобритания), «Damals» и «Psychologie Heute» (Германия), «American Scientist», «Discover», «Science» и «Science News» (США), «Sciences et Avenir» и «Sciences Humaines» (Франция).
Бродя по просторам интернета, в комментариях к постам, блогам, твитам и новостям нередко натыкаешься на грубые оскорбления, которыми обмениваются пользователи. Недавний опрос, проведённый в США, показал, что оскорблениям подвергались 40% пользователей, а свидетелями таких оскорблений были почти все, кто заходит в интернет. Многие веб-сайты даже отключили у себя возможность комментариев; на других комментарии появляются лишь после модерирования — просмотра специальным редактором. Но это возможно только на не слишком популярных сайтах. Оскорбительное или провокационное поведение в сети принято называть троллингом, а его инициаторов — троллями, по названию злых духов из скандинавских сказок (см. «Наука и жизнь» № 4, 2016 г., статья «Во власти троллей»).
Многие люди живут в состоянии постоянного аврала – у них на место одной решенной проблемы приходят десять новый. Конечно, порой все так и бывает, однако иногда посмотришь на эти проблемы со стороны, и начинает казаться, что человек просто сам себе усложняет жизнь.
Исследователи из Гарварда, Дартмутского колледжа и других научных центров США пишут в своей статье в Science, что тут все дело действительно не столько в проблемах как таковых, сколько в особенностях нашего восприятия, в нашей склонности в определенных обстоятельствах делать из мухи слона. В первом эксперименте психологи показывали добровольцам серию фотографий с разными лицами, причем на фото были как весьма угрожающие личности, так и вполне безопасные на вид, и нужно было определить, кого из людей на фото следует бояться, а кого нет. По мере того, как человек смотрел на серию фото, среди них оставалось все меньше и меньше угрожающих персонажей – однако одновременно тот, кто на них смотрел, начинал видеть угрозу во вполне безобидных лицах.
В другом эксперименте нужно было сравнивать уже не фото, а просто цветные точки, синие и фиолетовые. И снова, когда синих точек становилось мало, фиолетовые точки в глазах смотрящего превращались в синие. Более того, такой перекос в восприятии возникал даже в том случае, когда участникам исследования заранее сообщали, что синих точек будет все меньше; и даже в том случае, когда человеку обещали денежное вознаграждение, если он не будет называть фиолетовое синим. Иными словами, все это происходило на бессознательном уровне – ведь странно было бы предполагать, что человек откажется от вознаграждения, сознательно выдавая одно за другое.
Наконец, в третьем эксперименте авторы работы предложили добровольцам прочитать описание нескольких научных исследований и оценить, насколько эти исследования были этичны. И вновь чем реже перед глазами читающего появлялись откровенно неэтичные работы, тем чаще он называл таковыми вполне безобидные опыты. Иными словами, искажение восприятия касалось не только того, что мы видим глазами, но и каких-то абстрактных вещей, связанных, страшно сказать, с моралью. Если же вспомнить о том, с чего мы начали, то есть с постоянных проблем, от которых многие просто не знают, куда деваться, то можно представить, что человек начинает видеть серьезные проблемы в совершенных пустяках из-за того, что не так давно действительно был очень и очень занят.
Психологи объясняют это тем, что наши оценки предметов, событий, поступков и пр. основываются на сравнениях. То, что мы видим или переживаем сейчас, мы сравниваем с тем, что видим вокруг – но также и с тем, что мы видели или переживали в прошлом. И в случае с теми же фотографиями получается так: пытаясь оценить человека на фото, мы сравниваем его не только с другими фотографиями, которые сейчас перед нами, но и с общим впечатлением, которое сложилось у нас во время этого задания. Общее впечатление говорит о том, что угрожающие лица на фото мы совсем недавно встречали довольно часто; кроме того, если их действительно стало мало, то среди большого количества спокойны и приятных физиономий даже малейшее отклонение от «средней приятности» покажется нам угрожающим.
Считается, что такие относительные сравнения в смысле когнитивных усилий менее затратны, чем попытки оценить, так сказать, абсолютную величину – то есть, например, прикинуть, кто в семье выше по росту, а кто ниже, гораздо легче, чем точно определить рост. И в целом для повседневной жизни относительные сравнения вполне удобны и во многих случаях их вполне хватает. Но давайте представим каких-нибудь волонтеров, взявшихся патрулировать район на предмет охраны общественного порядка. Пресекая разнообразные мелкие инциденты, вроде уличных драк и прочего мелкого хулиганства, такие добровольцы-общественники добьются того, что район станет тихим и безопасным. И вот в таком тихом и безопасном районе те же волонтеры начнут видеть опасность там, где ее нет, так что любой человек, просто прогуливающийся вечером, будет казаться опасным злоумышленником. И общественная безопасность – лишь один пример, где выдуманные проблемы могут доставить серьезные неприятности; о том, какие неприятности это может принести, скажем, в финансовой сфере или медицине, не хочется даже думать. Можно ли как-то победить такой когнитивный перекос, не очень понятно: если говорить о прямом воздействии на мозг магнитного поля или электрического тока, то надо знать, куда воздействовать; сами авторы предлагают развивать умственную дисциплину, чтобы в особо важных случаях ясно осознавать, почему мы склоняемся к тому или иному решению.
Чи може вчитель публікувати світлини в купальнику з відпустки? Це нормально, коли учні та вчителі спілкуються в соцмережах? Педагог має право на різкі висловлювання чи ненормативну лексику в особистому блогу? Де межа етики та коректності, розповідає спеціаліст з етикету Анна Чаплигіна.
Історія зі звільненням виховательки дитсадка з Рівненської області через фото в купальнику в соцмережі отримала несподіваний поворот. Вікторія Черешнівська, світлини якої керівництво трактувало як «аморальні», оголосила флешмоб. Вихователька закликає колег викладати світлини в купальниках та додавати хештег #явчительімійвідпочинок. «Доведемо всім, що педагоги теж люди, і наш відпочинок немає нікого хвилювати» — написала Віта у Facebook. «Освіторія» з’ясовує, як освітянам презентувати відпустку в соцмережах «без цензури» та не нашкодити репутації.
Соцмережі — середньовічна площа, де вас обговорюють і оцінюють
У однієї людини одночасно може бути кілька ролей. Наприклад, жінка може бути і мамою, і донькою, і дружиною, і професіоналом у своїй сфері. Домінуючою є одна з цих ролей. Саме через її призму людину сприйматимуть інші. Найчастіше це професійна роль, у якої є два різновиди.
Перший — особистий бренд, або свідомо створений публічний образ. Яскравий приклад — бізнесмен-фрік Гарік Корогодський. Він свідомо вибудував свій «відв’язний» образ, відповідно до якого будь-які нестандартні вчинки будуть сприйматися природніми. Бізнесмен-фрік може бути і батьком-фріком, і чоловіком-фріком — навіть ексцентричні витівки сходитимуть йому з рук.
Інший різновид професійних ролей — ті, що мають стереотипне сприйняття в очах суспільства. Зокрема — президенти, депутати, лікарі, вчителі. Суспільство очікує від людей цих професій надетичної поведінки. Тож і в соцмережах представники «стереотипних» професій мусять її контролювати, відділяючи професійне від особистого. І пам’ятати, що в першу чергу люди сприймають вас крізь призму професійної діяльності.
Позиція вчителя щодо поведінки в соцмережах має дозволяти приблизно той рівень свободи, з якою педагоги поводяться в школі. Адже віртуальний світ — це не паралельна реальність, а ще одна форма спілкування. Вона має бути приблизно такою ж, як і в реальному житті.
Вчитель у соцмережах — та ж особистість, що й у житті. Варто пам’ятати, що соцмережі — не ваша особиста затишна кімната, де ви сидите й чаюєте тет-а-тет. Це радше середньовічна площа, на якій ви декламуєте власні думки, де вас обговорюють і оцінюють.
У кожної людини є три життя: публічне, особисте й таємне. Їх треба розділяти й обирати, що варто виставляти на публіку, а що буде зайвим. Що працюватиме на вас, а що може нашкодити. Раджу перед кожною публікацією запитувати себе: «Навіщо я це роблю? Як це вплине на сприйняття мене іншими людьми?»
Відверті фото: де межа, за якою починається «аморальність»?
Тільки суд має право озвучити рішення про визнання конкретного вчинку «аморальним». Як спеціаліст з етикету можу зазначити, що в моїх очах ситуація зі звільненням виховательки з Рівненської області нагадує особистий конфлікт, перенесений на професійний ґрунт. Варто взяти до уваги й те, що в селі на Західній Україні уявлення про поведінку працівника освіти більш консервативне й строге, ніж у Києві в альтернативній школі.
Так чи інакше, кожне фото вчитель перед публікацією має оцінювати. Чи має він право публікувати фото в купальнику? Так. Але ось запитання викладачеві: «Ви зможете провести урок у купальнику?» Відповідь буде «ні»: у купальнику педагог може піти на пляж зі своїми рідними та друзями.
Якщо вчителеві неодмінно хочеться «розшерити» пляжні знімки з відпочинку, моя єдина рекомендація — розподілити всіх підписників і друзів на групи «Сім’я», «Друзі», «Близькі друзі», «Колеги» й налаштувати приватність для кожної. Нехай тільки ваше близьке коло має доступ до особистих знімків.
Те саме стосується і письмових постів у соцмережах — слова вчителеві слід ретельно добирати. Як і у випадку з відвертими фотографіями, ви маєте право оприлюднити все, що завгодно. Свободу слова ніхто не відміняв. Ось тільки фідбек може нашкодити. Запитайте себе, чи готові відповідати на критику.
Щоб уникнути конфліктів, пов’язаних з активністю працівників навчальних закладів у соцмережах, керівництву варто перед прийняттям на роботу ознайомити людину з правилами поведінки. Це можуть бути конкретні пункти, за порушення яких вчитель може отримати попередження, штраф або цілком аргументоване прохання написати заяву про звільнення. Недарма кажуть, що репутація однієї людини — це репутація всієї установи.
Чи можлива «віртуальна дружба» між учнем і вчителем
Чітко регламентованої практики з приводу цього питання нема. Його краще вирішувати через правила школи. Якщо в «шкільній конституції» буде прописано, що на сторінки педагогів учні можуть підписуватися, але не додавати в друзі, то питань і образ ні в кого не виникатиме. Якщо стандарти поведінки не прописані, вчителі можуть ініціювати зустріч з директором і обговорити правила поведінки в соцмережах. Важливо, щоб це були єдині правила та домовленості, яких дотримуються всі вчителі школи.
Як реагувати на «непристойні» пости школярів у соцмережах
Головне правило: дорослі мають обговорити з дітьми правила поведінки в соцмережах: що можна виставляти на загал, а що має залишитись особистим. Звісно, якщо вчитель бачить потенційну загрозу, яку несе зміст фото- чи відеоконтенту учня чи учнівських груп у соцмережах, про це варто повідомляти насамперед батьків.
Ті мають поспілкуватися з дітьми та знайти причини агресивної поведінки й шляхи вирішення проблеми. Якщо батьки не можуть впоратися самі — треба запропонувати їм допомогу шкільного психолога. А ось груба критика й накази «негайно видалити пост» без попереднього обговорення сприятимуть поглибленню соцмережевого конфлікту.
Через накази й тиск діти будуть лише ретельніше приховувати внутрішні конфлікти. Їх варто не придушувати, а розв’язувати.
Треба виробити загальну стратегію поведінки, яку дорослі застосують у разі виникнення критичної ситуації. Будь-який конфлікт має вирішуватись спершу в тісному колі, а потім, за потреби, виноситись на загальне обговорення. Спершу нехай зберуться дорослі, які відповідають за виховання дитини. Наступний крок — підключаємо до бесіди школяра. І тільки потім виносимо проблему на загальне обговорення серед решти учнівства: «У нас трапився такий випадок, тому ми закликаємо вас дотримуватись таких правил поведінки». А також доносимо до дітей порядок дій у випадку, якщо вони самі стануть жертвами агресивної поведінки.
Презентація допоможе розібратися що таке критичне мислення, як його розвивати в сучасних дітей, які складові цього процесу, які методи і прийоми використов...
Огляд корисних аспектів взаємодії вчителів в інтернет-мережі.
Огляд корисних аспектів взаємодії вчителів в інтернет-мережі.
Від чого залежить успішність учнів? Від гарних підручників, сучасного обладнання, чудових навчальних програм, продуманих реформ та власного бажання? Кожна з цих відповідей правильна, але рушійною силою завжди залишається вчитель. Але і вчителям потрібно вчитися, аби легко та невимушено досягати нових висот. Проте тут одразу постає нове питання: як, де і у кого?
Звісно, що один в одного! Це найефективніший варіант, що підтверджується ґрунтовним дослідженням кращих спеціалістів Гарварду. Виявилося, що лише за рік співпраці, висококваліфіковані вчителі здатні допомогти своїм колегам значно підвищити рівень. викладацького мистецтва.
Дійсно, хто на 100% знає, як впровадити нову освітню технологію, якщо не той, хто її вже використовує? Освітянам є що розказати один одному! До того ж, завдяки інтернету, дізнаватися щось нове та ділитися досвідом можна навіть не виходячи з дому! У цьому дуже допомагають соцмережі, але вони, на жаль, не идеальні. Для плідного спілкування необхідні спеціальні потужні платформи, однією з яких є «На Урок».
Справжньою «родзинкою» нашої платформи є Бібліотека розробок для вчителів. Це масштабний проект, покликаний об’єднати педагогів зі всієї країни, зробити їх партнерами на шляху до єдиної мети – підвищенням власної кваліфікації та вдосконаленням навчального процесу.
У кожного вчителя, щиро закоханого у власну професію, є безліч цікавих рішень та нестандартних підходів до навчання. Хтось вдало використовує сучасні освітні методики, хтось удосконалює їх, а хтось взагалі розробляє власні! Звісно, що ховати такі перлини не варто, навпаки, необхідно розповідати про свої знахідки усьому світу. І наша Бібліотека надає саме таку можливість! А щоб розпочати обмін досвідом, достатньо просто завантажити на сайт власну розробку уроку (з будь-якого предмета!), сценарій позакласного заходу чи навіть методичні рекомендації.
Чому це круто та корисно? Чому такою можливістю варто скористатися? На те є декілька причин:
Синергія. Тільки єднання та співпраця гарантують результат та досягнення основної мети освітян – забезпечення учнів якісною освітою, надання їм ґрунтовних знань.
Наставництво. Вчителі, які тільки-но розпочинають кар’єру мають потребу у допомозі та рекомендаціях від досвідчених колег. А ви ж отримуєте можливість розвиватися як наставник та помічник.
Легкий розвиток. Все можна зробити самотужки, нічого нездійсненного у цьому світі немає. Але все ж таки розвиватися та просувати освіту вперед легше разом. Більше того, саме разом це і треба робити.
Доступ до ідей колег. Навіть ті, хто просто фонтанує новими ідеями, рано чи пізно може зіштовхнутися з їх дефіцитом. Не треба медитувати чи благати допомоги через соцмережі, достатньо просто зайти до Бібліотеки та надихнутися.
Цікаві вебінари. І їх можна не лише слухати, а й проводити самому. Головне – бажання та наявність корисної для вчительської спільноти теми.
Час на власні справи. І подеколи це чи не найважливіший момент. Якщо вам не доведеться розробляти урок з нуля, то не потрібно і відривати час від сім’ї.
І до того ж, все це можна робити абсолютно безкоштовно! Що, погодьтеся, теж є не аби яким плюсом.
Про те, як бути сучасними та на 100% використовувати можливості інтернету, взаємодіяти з колегами в межах онлайн-простору, поговоримо 26 червня о 17.30 на вебінарі-дискусії «Онлайн-простір як ключовий осередок реалізації вчительського партнерства». А ще ви можете долучитися до захопливої дискусії про сучасні інструменти та способи реалізації партнерства освітян.
Абревіатура STEM розшифровується як Science (Наука), Technology (Технології), Engineering (Інженерія) та Mathematics (Математика). При цьому дані дисципліни вивчаються не окремо, як ми звикли, а у комплексі. Велике значення грає практичне застосування отриманих знань.
Спритність, винахідливість, кмітливість – усе це вміння вирішувати завдання різними нетривіальними способами, використовуючи при цьому своє творче мислення
Чи може вчитель публікувати світлини в купальнику з відпустки? Це нормально, коли учні та вчителі спілкуються в соцмережах? Педагог має право на різкі висловлювання чи ненормативну лексику в особистому блогу? Де межа етики та коректності, розповідає спеціаліст з етикету Анна Чаплигіна.
