Мандри Місяця на тлі Італійських Альп 

Аналема показує, як змінюється положення нашого супутника на земному небі. Щоб створити її, потрібно щодня фотографувати Місяць в один і той же час.

ЕВОЛЮЦІЯ СОНЦЯ

Поточний вік Сонця (точніше — час його існування на головній послідовності), оцінений за допомогою комп'ютерних моделей зоряної еволюції, дорівнює приблизно 4,57 млрд років.

Вважається, що Сонце сформувалося приблизно 4,59 млрд років тому, коли стиснення під дією сил гравітації хмари молекулярного водню призвело до утворення зорі типу T Тельця.

Зоря такої маси, як Сонце, має перебувати на головній послідовності близько 10 млрд років. Таким чином, зараз Сонце перебуває приблизно в середині свого еволюційного шляху. На сучасному етапі в сонячному ядрі відбуваються термоядерні реакції перетворення водню на гелій. Щосекунди близько 4 млн тонн речовини перетворюється на променисту енергію, в результаті чого генерується сонячне випромінювання й потік сонячних нейтрино.

Відповідно до сучасних уявлень через 4-5 млрд років воно перетвориться на червоного гіганта. У міру того, як водневе паливо в ядрі буде вигоряти, його зовнішня оболонка буде розширюватися, а ядро — стискатися й нагріватися. Приблизно через 7,8 млрд років, коли температура в ядрі досягне приблизно 100 млн К, у ньому почнеться термоядерна реакція синтезу вуглецю з гелію. На цій фазі еволюції температурні нестійкості всередині Сонця призведуть до того, що воно почне втрачати масу й скидати оболонку. Зовнішні шари Сонця на той час досягнуть сучасної орбіти Землі. Дослідження показують, що ще до того часу втрата Сонцем маси призведе до того, що Земля перейде на більш віддалену від Сонця орбіту і, таким чином, уникне поглинання зовнішніми шарами сонячної плазми.

Попри це, уся вода на Землі перейде в газоподібний стан, а більша частина її атмосфери розсіється в космічному просторі. Збільшення світності Сонця в цей період буде таким, що протягом наступних 500—700 млн років поверхня Землі буде занадто гарячою для того, щоб на ній могло існувати життя в його сучасному вигляді.

Після того, як Сонце пройде фазу червоного гіганта, термічні пульсації приведуть до того, що його зовнішня оболонка буде зірвана й з неї утворюється планетарна туманність. У центрі цієї туманності залишиться сформований із дуже гарячого ядра білий карлик, який протягом мільярдів років буде поступово остигати й згасати. Такий життєвий цикл вважається типовим для зір малої та середньої маси. Маса Сонця недостатня для того, щоб його еволюція завершилася вибухом наднової й утворенням чорної діри.

Джерело: http://surl.li/jfjat

ПЕРШІ ТЕЛЕСКОПИ ГАЛІЛЕЯ

Перші телескопи Галілея (1564-1642), які він сконструював на початку 17 століття (близько 1609 р.), ознаменували великий прогрес у спостережній астрономії. Ці телескопи були засновані на принципах існуючих нідерландських телескопів, які були розроблені виробниками окулярів у Нідерландах. Ці ранні телескопи, відомі як телескопи-рефрактори, використовували комбінацію лінз для збирання та фокусування світла, збільшуючи віддалені об’єкти.

Галілей ще більше вдосконалив їх дизайн. Конструкція телескопів Галілея зазвичай складалася з опуклої лінзи об’єктива (основна лінза) і увігнутого окуляра (вторинна лінза). Лінза об'єктива збирала світло від віддалених об'єктів і фокусувала його в точці фокуса, формуючи зображення. Потім лінза окуляра збільшила це зображення, щоб його міг побачити спостерігач. Телескопи Галілея мали відносно невелике збільшення порівняно з сучасними телескопами, але вони дозволили йому зробити новаторські спостереження.

За допомогою цих приладів він зробив низку важливих відкриттів.

1. Спостереження Місяця. Галілей спостерігав нерівну, гористу поверхню Місяця, кидаючи виклик переважаючій думці про його ідеальну гладкість. Він також помітив наявність кратерів та інших місячних особливостей.

2. Сонячні плями, які показали, що Сонце не є ідеальною кулею і що воно обертається навколо своєї осі.

3. Відкриття супутників Юпітера. Він спостерігав чотири найбільші супутники Юпітера, тепер відомі як супутники Галілея. Їхнє відкриття довело, що не всі небесні тіла обертаються навколо Землі, що поставило під сумнів геоцентричну модель Всесвіту.

4. Фази Венери. Галілей спостерігав фази Венери, які він інтерпретував як доказ геліоцентричної моделі Сонячної системи, запропонованої Коперником. Це спостереження свідчить про те, що Венера обертається навколо Сонця, а не навколо Землі.

5. Спостереження Сатурна. Галілей спостерігав за Сатурном і його кільцями, хоча він і не зміг розпізнати справжню природу кілець через обмеження роздільної здатності свого телескопа.

Телескопи Галілея зробили революцію в астрономії, надавши конкретні докази, які підтверджують геліоцентричну модель Сонячної системи Коперника. Його спостереження та відкриття зробили внесок у глибокі зміни в нашому розумінні космосу та заклали основу сучасної спостережної астрономії.