Ніхто достовірно не знає, коли у людини з’явилася думка про космос та космічні польоти. Ці ідеї існували в людській свідомості вже за часів міфологічної давнини. Мотиви космічних подорожей містяться зокрема в давньоіндійських епопеях «Рамаяна» та «Махабхарата», у відомому давньогрецькому міфі про Дедала та Ікара.

Та справжнє виникнення космонавтики було пов’язане звичайно не з літературою, а з розвитком наукових знань. Ще в 1731 р. вийшла з друку книга геніального англійського фізика Ісаака Ньютона, в якій він сформулював поняття штучного супутника Землі та прорахував швидкість, потрібну для виходу тіла у космічний простір.

Поступове накопичення наукових знань призвело до того, що вже на початку ХХ століття ідея космічного польоту перетворилася на реальне науково-технічне завдання. Перша наукова праця з космонавтики з’явилася в Росії у 1903 р.

Саме тоді скромний учитель Калузької гімназії Костянтин Едуардович Ціолковський опублікував свою фундаментальну працю «Дослідження світового простору реактивними приладами». Ціолковського вважають засновником теоретичної космонавтики. Ніхто до нього не вивчав з усіх боків проблеми майбутнього космічного польоту – від розвитку принципів реактивного руху до розробки соціальних та  філософських питань освоєння космосу. Згодом поряд із Ціолковським постала ціла плеяда ентузіастів з багатьох       країн       –       тих,       кого       тепер       називають       „піонерами”

Найбільших успіхів у розробці ракетної техніки в 30 - 40 роки ХХ ст. досягли німецькі конструктори. Вони першими створили потужні ракетні двигуни, які дозволили розпочати будівництво важких ракет з великою дальністю польоту. Під час Другої світової війни німці обстрілювали Англію першими у світі балістичними ракетами V-2 і навіть намагалися створити ракету, здатну досягти Америки. Після війни більша частина німецьких ракетних розробок -разом з їх конструкторами на чолі з Вернером фон Брауном опинилася у США. У подальшому вони зіграли провідну роль у розвитку американської космонавтики, зокрема в реалізації польоту людини на Місяць.

СРСР також одержав після війни частину новітніх німецьких технологій. Разом із власними розробками вони дозволили Радянському Союзу швидко вирватися вперед у конструюванні  ракетної     техніки.     У     створенні     та випробуваннях ракет у СРСР усередині ХХ ст. брали участь більш

ніж 1000 заводів, конструкторських бюро та інших організацій. Їхні

дії   узгоджувала   утворена   ще   в   1947   р.   Рада   Головних   конструкторів на чолі з С.П.Корольовим. Під його керівництвом до початку 50-х      років      було      створено      кілька      вдалих      ракет      мирного      та військового призначення.

Накопичений    досвід    дав    можливість    радянським    інженерам

побудувати до 1957 р. першу в світі міжконтинентальну ракету Р-7.

Саме  ця  бойова  ракета  стала  головним  засобом  мирного  освоєння

космосу в СРСР. Перший вдалий старт цієї ракети було здійснено в

серпні 1957 р., а вже 4 жовтня з космодрому Байконур (Казахстан) Радянський Союз запустив перший у світі штучний супутник Землі, який ознаменував вступ людства до історії його космічної ери.

Сучасна космонавтика

Доки світ обговорював сенсаційну появу на земній орбіті першого штучного супутника, радянські вчені на чолі з С.П.Корольовим у листопаді 1957 р. запустили у космос другий штучний супутник Землі.  Він важив більше 500 кг, до того ж це був перший в історії космічний апарат з живою істотою на борту – дворнягою Лайкою.

1 лютого 1958 р. американці нарешті запустили свій перший супутник – «Експлорер», вагою лише 5 кг. Тим часом у Радянському Союзі підготували до запуску третій радянський супутник – Д-1.

Це була перша в світі орбітальна наукова автоматична станція вагою 1327 кг., яка стартувала 15 травня 1958 р.

Дослідження за допомогою штучних супутників Землі суттєво збагатили
людське уявлення про верхні шари атмосфери, дані зі супутників дали
можливість         підвищити точність     та надійність метеорологічних прогнозів.
Справжнє      освоєння      космосу      виявлялося неможливим без виходу до космічного простору самого суб’єкту, що діє та пізнає, тобто людини. Саме тому день 12 квітня 1961 року та ім’я першого космонавта
Землі Юрія Олексійовича Гагаріна і назва космічного корабля «Восток» назавжди увійшли в історію людства. Потім протягом лише півтора року відбулися добовий політ другого     космонавта         Землі Германа Титова, груповий політ космічних кораблів Андріяна Ніколаєва та Павла Поповича і політ першої жінки-космонавта Валентини Терешкової.

18     березня      1965 року       космонавт      Олексій      Леонов      вперше      в історії      вийшов      із      космічного      корабля «Восход-2» у відкритий космос.