«РІДНА МАТИ МОЯ ...»: ІСТОРІЯ ПІСНІ ...

Пісня «Рідна мати моя» — це сповідь-спогад ліричного героя, у якій матір дарує синові рушник, вишитий як символ життєвого шляху. Рушник пов’язано із життєвою долею ліричного героя і з образом його матері. Цей образ — символ чистоти й любові, матері-берегині, яка дала життя, формувала почуття, творила людину. Ліричний герой поезїі з великою теплотою згадує свою матір.

Далекого 1958 року композитор Платон Майборода працював над музикою до кінофільму «Літа молодії», де в епізоді герой картини частує свою подругу сніданком, дбайливо загорнутим матір’ю у вишиваний рушник. Режисер Олексій Мішурин запропонував уникнути звичайного побутового діалогу, а дати музично-узагальнений образ материнської любові, музичний символ материнського напутнього слова, яке світить юнакові на життєвому шляху. Ця ідея сподобалася композитору, а також його приятелю поетові Андрієві Малишку, який мав написати вірші.

На початку 1970-х поету-пісняру Андрію Демиденку пощастило брати інтерв’ю у Платона Майбороди. Він тоді був ще зовсім юним, прийшов до маестро, і їхня бесіда відбувалася у робочому кабінеті композитора. Трохи згодом зайшла до них мати Майбороди — Одарка Єлисеївна, занесла чай і сіла на стілець, щоб перепочити.

«Під час чаювання я запитую: «А тепер, Платоне Іларіоновичу, декілька слів, будь ласка, про пісню «Рідна мати моя». Кого першого запліднила ідея створення? Як довго ви зі своїм другом і побратимом поетом Андрієм Самійловичем Малишком її писали? Платон Іларіонович крутнув головою: «Та я вже стільки про неї наговорив…», — згадує А. ДЕМИДЕНКО. — Тут раптом озивається Одарка Єлисеївна: «Андрійчику, синку! Давай я тобі все розкажу, так як було. Бо й все проходило на моїх очах.

Ми з Малишком Андрюшою жили тоді ще в одній квартирі. Так от, заходжу до них, а вони щось там глубають, про щось буркотять, стиха лаються між собою… Я й кажу: «Що ви там пишете й пишете про одне й те саме… Ви б краще написали, скільки я ночей не доспала, скільки тебе, Платошо, і твого брата Жору проводжала в дорогу, скільки своїх очей я виплакала вам услід»… Вони зиркнули один на одного, потім глянули на мене, і відразу ж стали — мов їх підмінили. Й не зронивши жодного слова, зачинилися. І вже не виходили — ні опівдні, ні ввечері… Я ж переживаю… Під ранок прочиняю двері: а там диму — хоч сокиру вішай! А за роялем, бачу, сидять мої хлопці — голі по пояс, але щасливі, мов діти. Коло них порожніх пляшок — ну, ціла батарея… А загледіли мене — разом підбігли, взяли за руки й почали навперебій — мало не злякали: «Мамо, мамо, послухайте! Це про Вас!».

Платошка відкашлявся й почав першим: «Рідна мати моя, ти ночей не доспала… І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала»… Затим, як умів, співав Андрюша. Далі вдвох. Я ж слухала й слухала. А потім ми обнялися втрьох — і вже не стримували сліз. Отак це, синку, було»…

До речі, музичний художній фільм «Літа молодії» (Кіностудія ім. О. Довженка) став лідер прокату 1959 року — 36,7 млн глядачів! У ньому вперше прозвучала «Пісня про рушник», яку виконував чудовий співак з оксамитовим голосом Олександр Таранець.

Потім цей твір виконували різні вокалісти, зокрема, Дмитро Гнатюк, Квітка Цісик, Ярослав Євдокимов, Рашид Бейбутов, Бернард Ладиш, Ірина Сказіна, Дмитро Яремчук та інші.

24 квітня 1979 р. о 8:30 30-річний Володя Івасюк приїхав із Хмельницького, поголився, поснідав. Близько десятої одягся, узяв портфель із нотами. О першій він повернувся, узяв якісь ноти, сказав матері, що іде в консерваторію, за годину повернеться… Український композитор, поет, автор 107 пісень, 53 інструментальних творів, музики до кількох спектаклів, який вивів рідну пісню на всесвітню орбіту, більше не повернувся додому

Володя прийшов у світ на світанку 4 березня 1949 р. у буковинському містечку Кіцмані й заплакав чорними сльозами, бо йому закапали очі 20% розчином ляпіса, а не двопроцентним. На щастя, професор Борис Радзиховський врятував дитя від долі ”сліпого музики”. Синім синовим очам батько писав: “Бери очі й мої, щоб видніше було, Бери й слово моє, щоб ясніше було”. Дід Володі по матері Іван Корякин – козацького роду, із Запорізької області, троє синів якого загинули на війні, помер на евакуації, оточений чотирма дочками. Чорноока козачка Софія Іванівна – учителька, мама Володі. Дід Григорій Івасюк, буковинець умер 1942 р., оплаканий птахами й сусідами, бо синів розкидала війна. Михайло – батько Володі – 22-річним із романо-германської філології потрапив у блямовний концтабор на Печорі.

Софія й Михайло зустрілися на Кіцманщині, побралися. Бог дав їм трьох дітей: дочок Галю й Оксану (народилася в Чернівцях), сина Володю.

24 квітня 1979 р. о 8:30 30-річний Володя Івасюк приїхав із Хмельницького, поголився, поснідав. Близько десятої одягся, узяв портфель із нотами. О першій він повернувся, узяв якісь ноти, сказав матері, що іде в консерваторію, за годину повернеться… Український композитор, поет, автор 107 пісень, 53 інструментальних творів, музики до кількох спектаклів, який вивів рідну пісню на всесвітню орбіту, більше не повернувся додому

Володя прийшов у світ на світанку 4 березня 1949 р. у буковинському містечку Кіцмані й заплакав чорними сльозами, бо йому закапали очі 20% розчином ляпіса, а не двопроцентним. На щастя, професор Борис Радзиховський врятував дитя від долі ”сліпого музики”. Синім синовим очам батько писав: “Бери очі й мої, щоб видніше було, Бери й слово моє, щоб ясніше було”. Дід Володі по матері Іван Корякин – козацького роду, із Запорізької області, троє синів якого загинули на війні, помер на евакуації, оточений чотирма дочками. Чорноока козачка Софія Іванівна – учителька, мама Володі. Дід Григорій Івасюк, буковинець умер 1942 р., оплаканий птахами й сусідами, бо синів розкидала війна. Михайло – батько Володі – 22-річним із романо-германської філології потрапив у блямовний концтабор на Печорі.

Софія й Михайло зустрілися на Кіцманщині, побралися. Бог дав їм трьох дітей: дочок Галю й Оксану (народилася в Чернівцях), сина Володю.

Хто такий аранжувальник