- Прочитати текст «Хоровий спів». Переглянути відео.
- Повторити слова вивчених пісень.
Хоровий спів, очевидно, існував з часів первісно-общинного ладу і був пов'язаний з обрядовістю. Сутністю обрядового хорового співу було єднання співаків у спільному духовному прагненні при вільному самовияві індивідуальності кожного співакаІснують припущення, що і саме слово «хор» є пов'язаним з теонімом «Хорс» — сонячним божеством давньоруського пантеону. Вже в Стародавній Греції голоси розрізняли за регістрами: netoide — високі голоси, mesoide — середні, iroide — низькі. Переважно хорова музика в давнину виконувалася в унісон, тобто в один голос.
Проникнення християнства у Європу формується новий тип хорового колективу — церковний хор. Іван Златоустий відзначав, що «ніщо так не підносить душу, ніщо так не окрилює її, не віддаляє від землі, не звільняє від тілесних оков, не спрямовує у філософії і не до помагає досягати повного презирства до житейських предметів, як узгоджена мелодія і керований ритмом божественний спів». Поступова уніфікація богослужбових піснеспівів, та необхідність скерувати співаків у річище усталеної традиції виконання спонукали до появи в хорі фігури регента, що організовував співаків у єдине естетичне ціле.
До епохи Відродження професійне хорове виконавство було пов'язане винятково з церквою. В 14-15 ст. з розвитком багатоголосся формується поняття хорової партії, кожна з яких могла виконуватись в унісон, або розділятися на кілька голосів. Епосі раннього відродження характерні 3-4 голосні хори з головним голосом — тенором, пізніше — 6-8 голосні.
Становлення класичного гармонічного мислення в 17-18 ст. визначило поділ голосів на 4 основні партії — дисканти (сопрано), альти, тенори та баси. Хор стає невід'ємним учасником опери, з'являються також світські капели, що пов'язано з розвитком жанрів ораторії, кантати, хорових концертів тощо.
На українських землях хоровий спів відомий з часів Київської Русі, де хорові колективи існували в монастирях і при княжих дворах; в 11 столітті хорового співу навчали в жіночій монастирській школі у Києві. З 16 століття хорові колективи були організовані церковними братствами; кращі з них — у Києві, Львові, Луцьку. Особливо відзначався хор Києво-Могилянської Академії, чисельністю понад 300 чоловік.
З кінця XIX століття — на початку XX організація хорових колективів повсюдно в Україні набрала спонтанного характеру і була свого роду виявом національного пробудження.
Серед провідних хорових колективів України сьогодні — Національна заслужена академічна капела України «Думка», Національний заслужений академічний народний хор України ім.Верьовки, Академічний хор ім. Платона Майбороди Національної радіокомпанії України, Муніципальний камерний хор «Київ», Державна чоловіча хорова капела «Дударик», хор «Трембіта» (Львів), Закарпатський народний хор та інші.
Класифікація хорів
У залежності від складу виконавців, розрізняють хори:
Чоловічий — складається з тенорів (поділяються на I та II партії) та басів (поділяються на баритони й баси)
Жіночий — складається з сопрано та альтів (поділяються на I та II партії)
Дитячий — поділяється на сопрано (дисканти) та альти
Хор хлопчиків та юнаків — хлопчики поділяються на дисканти та альти, юнаки — на тенори та баси (як у мішаному хорі)
Мішаний — поділяється на сопрано, альти, тенори та баси (можуть бути поділені на баритони та баси)
За кількісним складом виконавців розрізняють:
Малий (мінімальна кількість — 12 чол.), виконує переважно камерні хорові твори, переважно малої форми.
Середній (25-35 чол.), є технічна можливість поділу партій (divisi), що дозволяє виконувати складніші твори, твори крупної форми.
Великий (50-60 чол.), має найбільші технічні можливості, що дозволяє йому виконувати будь-які хорові твори.
Хоровий масив (60-120 чол.), використовуються переважно в оперних театрах
Зведені хори (від кількасот чол.), використовуються для виконання урочистих творів.
За манерою співу розрізняють:
Академічний хор
Народний хор
естрадний хор (шоу-хор)
Хор може мати різний статус або призначення.
Професійний — складаються з професійних співаків та ведуть регулярну концертну діяльність. Можуть бути як незалежні, так і з державною підтримкою.
Аматорський — об'єднують людей, для яких спів у хорі — це хобі. Можуть існувати при палацах культури, клубах, при організаціях чи установах, при (немузикальних) навчальних закладах тощо: хор студентів, хор співробітників, хор ветеранів.
Церковні хорі беруть участь в церковних службах (див.церковна музика).
Навчальні хори існують в музичних навчальних закладах (консерваторіях, музичних училищах, інститутах мистецтв тощо).
Оперні хори беруть участь в оперних спектаклях
Є декілька варіантів розташування хорового колективу на сцені. Найчастіше хористи розташовуються в два або декілька рядів за схемою
Тенори Баси і баритони
Сопрано Альти
(диригент)
Найкращі хорові співаки крім іншого спроможні виконувати наступне:
- точно відтворювати тон та вокальний тембр, що доповнює інших співаків;
- співати з точно контрольованою гучністю звуку, відтворюючи динаміку та нюанси позначені в партитурі чи показані диригентом, без надмірно голосного співу що дозволяв би ясно розрізняти індивідуальний голос на фоні всієї вокальної партії;
- швидко читати музику «з листа»;
- точно читати текст та вимовляти слова в манері вказаній диригентом, незалежно від мови твору;
- перебувати в стані повної готовності протягом тривалого часу, уважно слідкуючи за всім, що відбувається на репетиції чи виступі;
- слідкувати за власним співом і помилками;
- приймати вказівки чи побажання від інших для блага всього колективу, навіть якщо власні естетичні відчуття співака суперечать таким вказівкам;
- відтворювати здоровий і приємний на слух звук застосуванням відповідної вокальної техніки;
- чисто інтонувати ноти
А керівник і диригент хору називається хормейстером.
|