Оксана Онопрієнко поширила допис у групі Група Методист.  14 серпня о 22:55

NGO "New Vision"Вподобати сторінку

13 серпня о 17:54 · 

МИСТЕЦТВО ПОМИЛКИ
Як критичне мислення стає універсальним інструментом, що допомагає працювати з дітьми.

Відрізняти факти від думок, знаходити потрібну й виявляти недостовірну інформацію, аналізувати та систематизувати, доводити свою думку – цього теж можна навчитися у школі, переконаний співавтор і розробник курсу за вибором «Основи критичного мислення» Ігор СУЩЕНКО.

– Пане Ігорю, на заняттях ви запитуєте вчителів, що у понятті «критичне мислення» їм найцікавіше. Зазвичай вони кажуть: «критичне». А ви запитуєте: чому не «мислення»?

– Так. Багато хто говорить: із мисленням усе зрозуміло, а критичне – це щось особливе. І тут починається розмова про те, що таке «мислення», що таке «думати». Найкласичніший випадок: на уроці викликали учня, а він мовчить. Утомлена вчителька каже: «Ну, подумай». Питаю вчителів: «Що має зробити дитина»? Відповіді знаходяться складно, і найчастіше – «пригадати». «Думати» – означає «згадати»?
Одне із завдань авторів програми і посібника «Критичне мислення» – навчити людей думати свідомо, проводити певні мисленнєві операції, які приводять до потрібного результату. Є різні види мислення: творче, креативне, інтуїтивне, суто логічне. А критичне – це особ­ливий вид мислення, головна мета якого – прийняти рішення. Як навчити дитину робити це свідомо, не «тому, що мама так сказала» або «так усі роб­лять»? Про це ми говоримо з учителями. Вони мають розуміти, що «критично» в цьому випадку – це не критикувати, а ставитися свідомо до процесу прийняття рішень.

НЕ МОЖНА НЕ ЗАПИТУВАТИ

– На тренінгах Ви також зауважуєте, що у школі не вчать ставити запитання.

– Декілька років тому ми провели дослідження вимог освітньої політики – що вимагають від учня з точки зору критичного мислення методичні посібники, інструктивні листи, порадники та рекомендації. З’ясувалося, що навчають ставити запитання тільки вчителі іноземної мови. І навіть вони вчать не змісту, а форми запитального речення. Змісту запитань ніде немає. Є вільна функція роботи із темами: вчитель запитує, учні відповідають. І це не зовсім правильно. Адже запитання – це початок мислення.
Методів постановки запитань – дуже багато. Є метод Сократа, «Ромашка запитань Блума». Є відкриті й закриті запитання. Є спеціальна методика, як навчити дітей їх ставити. Сократівський діалог має на меті привести через запитання до потрібного висновку. Але може бути зовсім інакше. Можна поставити запитання, яке матиме безліч відповідей­-висновків. А також – поставити уточнююче запитання. Як виявилося, це одне з найскладніших умінь – уточнити інформацію. Часто уточнюючим запитанням намагаються висловлювати свою точку зору. Це – неправильно, некоректно, маніпулятивно! Не варто також ставити навідні запитання замість уточнюючих – уміння їх розрізняти теж навчаємо. 
У нас є проблема у ставленні до запитань. Пригадайте своє шкільне життя. Коли ви запитували?

– Коли мені було щось незрозуміло і я хотів щось уточнити.

– А коли запитували вас? Напевно, коли хотіли проконт­ролювати або перевірити ваші знання. Протягом шкільного життя у людини зазвичай формується негативне ставлення до запитань. Запитують – значить, хочуть виявити, чого я не знаю. Тож у дорослому житті я теж ставлю запитання, щоб «перевірити співрозмовника». А тепер уявіть життєву ситуацію. В офісі людина отримала завдання, не зрозуміла його, але запитувати начальника вона не буде – вона ж не може його перевіряти! Або якщо перепитає, то про неї подумають, що вона – нерозумна.
Наше завдання – сформувати інше ставлення: запитувати – правильно, запитувати – добре. Мисляча людина не може не запитувати.

– Чим критичне мислення відрізняється від логічного?

– Критичне мислення не може бути нелогічним, бо воно обґрунтоване. Але у класичній логіці є лише один шлях, і, залежно від чотирьох законів логіки, можна прийти тільки до одного умовиводу. Ми ж учимо: знайдіть інші гіпотези, навіть найфантастичніші, подивіться, які є альтернативи, інші варіанти, чи можна поглянути на це з іншого боку, не підкоряючись прямолінійній логіці. Хоча ми говоримо і про аналіз, і про синтез, і про аргументи, які мають бути підкріплені логічними формулами, алгоритмами дій. Але, порівняно з логікою, критичне мислення – ширше поняття.

– Якось мимоволі я почув телефонну розмову дівчини старшого шкільного віку. Відповідаючи на запитання, вона сказала: «Я не пам’ятаю. Я взагалі запам’ятовую тільки те, що мені цікаво». Критичне мислення – серйозна річ. І щоб дитина, а потім молода людина цим користувалася, потрібно, аби вона це запам’ятала. Як зробити критичне мислення цікавим?

– Курс «Критичне мислення» впроваджується в українських школах уже не перший рік. Ми створювали його так, аби він був не затеоретизованим, а мав щоденне практичне застосування. Як ми робимо його цікавим? Кожен урок починається з досвіду. Спробуйте зробити щось на простому прикладі. Зробили – що ви про це думаєте? Почитайте, що про це говорять фахівці (невеличкий текст). Що ви тепер про це думаєте? Спробуйте втілити це на життєвому прикладі. І підсумкова розмова: що ви тепер про це знаєте, наскільки вам це сподобалося, що вам було цікаво, як ви застосовуватимете отримані знання? 
Зверніть увагу: вчитель нічого не розказує. Ми намагаємося відійти від позиції, коли педагог є «джерелом знань». Отримання знань, фактично, є не метою цих уроків, а інструментом і, так би мовити, побічним результатом процесу. Завдання «прочитайте і запам’ятайте» немає, а «прочитайте і застосуйте» – є. А застосувавши інформацію, людина її і запам’ятовує. 
Усе навчання побудовано як дослідження теми. Дослідження роблять учні, й до виснов­ків приходять вони ж. Задача вчителя – допомогти, дати матеріал, з яким можна попрацювати, поставити завдання. Тому виклад матеріалу педагогом ми просто прибираємо. Тоді виникає інший ефект: діти починають розуміти, що здобувають знання самі, що вони народжуються на їх очах, а не даються їм – і це стає для них цінністю, їхнім особистим надбанням.
Предмет «Критичне мислення» стоїть у розкладі багатьох шкіл поряд з іншими уроками, він навіть може оцінюватися; це просто зробити за 12-­бальною системою. Діти можуть оцінювати себе самі.

СПЕРЕЧАТИСЯ З… ПІДРУЧНИКОМ

– Чи доцільно ставити оцінку за таку діяльність?

– Іноді доцільно, іноді цікаво – залежно від того, навіщо потрібна оцінка. На тренінгах я запитую вчителів: «Чи можете ви чесно і щиро сказати дитині – «Молодець, сідай, два»? Сміються, але кажуть: «Та ні, ніколи!». Чому ж ні? В інструктивних листах написано: оцінюється рівень навчальних досягнень. Дитина на уроці може пройти дванадцять сходинок, а може і дві. Тут, сьогодні, на уроці за цією темою вона просунулася на дві сходинки – чому вона не молодець? Але така думка є прийнятною не для всіх. «Поясніть батькам, що двійка – це нормально», – кажуть мені вчителі. Це не норма, це просто статус, який є, це реальність. Я наводжу приклад: мені треба довго навчатися чогось нового, і я стану найкращим, але – повільно. Це – не погано, просто такою є індивідуальна особ­ливість людини. 
Функція оцінки – показати, що я мав на початку уроку і де я є після уроку. Бал – просто цифрове вираження того, чого я досяг. А якщо це каральний інструмент... Багато вчителів кажуть: «Тобі – вісім, тому що ти це, це і це не вмієш». Не «куди ти просунувся», а «ти це не вмієш». Тобто, є якийсь недосяжний ідеал і ти маєш його досягти. Коли я питаю: «Чому дитина має бути ідеальною?» – знову ступор. Це запитання з критичного мислення: подумайте, чи може бути інакше? До речі, це одна з особ­ливостей навчання критичного мислення: будь­-який результат – позитивний.
Ще одна цікава сторона – помилки. На уроках критичного мислення помилка – це добре. Точніше кажучи: не дуже добре, бо прагнути помилок не треба, але – не страшно. Якщо людина помилилася, це означає: вона знайшла хибний шлях. Можна навіть вигукнути: «Супер, я знайшов неправильний шлях!». Не боятися помилитись – одна з навичок, яка дуже потрібна людині. Нам потрібні стартапи, нові ідеї, ризики. Той, хто не помилявся і не знає, що помилка – це не страшно, не буде ризикувати. Ми даємо можливість спробувати це на уроці, у класі – в безпечному середовищі – і виробити цю навичку.
Ми пропонуємо вчителям говорити дітям: усяка відповідь має право на існування. Спробуй, це не страшно, будь­яка твоя ідея приймається для роботи. А потім ми з цим попрацюємо і з’ясуємо, хибний це шлях чи ні. Для багатьох учителів такі підходи не дуже прийнятні. Наприклад, дехто переконаний, що у підручнику написано правильно, а все інше – неправильно. І коли наші діти починають сперечатися з підручником – це одне з найцікавіших досягнень. Бо книга – це авторитет. А виявляється, що те, що написано в книжці, – думка її автора і необов’язково є істиною для всіх. 
У нас декілька уроків присвячено темі, як відрізняти факти від думок. Є факт, він беззаперечний. А є думка про той самий факт. Дуже добре, якщо я буду приймати рішення, виходячи з фактів, а не думок. Або якщо я прийняв рішення з точки зору думки – то чому? Я маю розуміти, звідки взялося моє рішення.

– Ви сказали цікаву річ: після уроків критичного мислення деякі учні починають сперечатися з підручником. Але потім вони можуть почати сперечатися з учителями, з адміністрацією. Пам’ятаю, на одному заході, присвяченому громадянській освіті, організаторам закидали: «Ви їх таких розумних готуєте, а що нам з ними потім робити?». А ви як до цього ставитеся?

– По­-перше, я переконаний, що вчитель повинен уміти сприймати критику. По-­друге – а що, з дурними легше? Якщо ви вважаєте так, то визнайте, що не вмієте працювати з розумними дітьми, вам складно. Тоді – навчіться. Якщо ми говоримо, що діти будуть критикувати все, – давайте тоді виробимо елементарну тактику. Ти кажеш: «Це неправильно» – будь ласка, поясни, обґрунтуй, доведи. І якщо форма твоєї подачі буде прийнятною, то я тобі подякую за те, що ти вмієш аргументувати свою думку. Є інші думки – викладайте, аргументуйте. Ми навіть можемо проголосувати, хто справив більше враження. Треба вивести дитину на метод, не сперечаючись із тим, правильно чи неправильно вона сказала. Тим більше, що істини як такої немає, і це – теж одна з ідей, яку ми хочемо донести вчителям. Паралельні прямі можуть перетинатися, якщо слідувати проективній геометрії. Тому давайте позбавлятися корони і приймати точки зору дітей. Виробіть у собі звичку на кожну іншу ідею казати «дякую».

– Хто може викладати критичне мислення?

– З нашого досвіду – а це не одна сотня педагогів, які викладають критичне мислення по всій Україні, – викладати може вчитель будь-якого предмета. Апробовували цей курс, коли ми тільки починали його впроваджувати, вчителі історії, правознавства, філологи, хіміки, біологи, фізики, інформатики. Якщо людина має педагогічну освіту, розуміє поняття «методика» – вона спокійно може навчити. Іноді – крамольну думку зараз скажу – власне критичне мислення вчителя може бути не дуже розвиненим. Але є метод, який він має транслювати на уроці. Одночасно педагог теж розвивається, бо навчаючи – вчишся сам.

НАСКРІЗНЕ НАВЧАННЯ

– Цей курс методично забезпечений?

– Так, повністю. Є програма, причому не один варіант, а три. Його можна викладати у 10­11 класі в розширеному вигляді 70 годин (тривалістю 2 роки) або 1 рік – 2 години на тиждень. Може бути 51 година, це – оптимальний курс. Може бути 35 годин. Усі три варіанти програми затверджені МОН. Є методичний посібник, де по­урочно повністю розписано планування того, що має робити вчитель. Є посібник для дітей. Але справа в тому, що критичне мислення може не обмежуватися тільки цим курсом. Воно може йти через різні предмети. Для цього є ще один методичний посібник – «Навчання мислити критично», де описані методи, які можна використовувати на будь-­якому предметі. Є приклади уроків з різних дисциплін, де засобами предмета викладається, наприклад, українська мова чи фізика, а як паралельний процес розвивається критичне мислення учнів.

– Давайте розвинемо цю тему. У проекті «Нова українська школа» йдеться про те, що критичне мислення має бути присутнє у випускників школи, що цей підхід повинен стати однією з наскрізних ліній у викладанні предметів.

– Ми весь час учимо вчителів такого способу організації роботи, щоб наскрізно проходило навчання учнів критично мислити. Критичне мислення тісно пов’язане з іще однією ідеєю «Нової української школи» – концепцією «педагогіка співпраці». Не можна критично мислити наодинці, критичне мислення є соціальним. Я самостійно приймаю рішення, але маю озвучити його іншим, аби порадитися, поговорити, посперечатися. 
До речі, Концепція «Нова українська школа», де критичне мислення згадується багато разів, з’явилася у 2016 році. Курс «Основи критичного мислення» ми розробили 2009­го, 
2010 року він масово пішов у школу. Нині найактивнішими у застосуванні методів розвитку критичного мислення є вчителі початкової школи – вони дуже зацікавлені в оволодінні цією методикою. Зараз готується до видання спеціальний методичний посібник для вчителів початкової школи: як змалечку починати розвивати критичне мислення. Є навіть заявки, щоби впроваджувати його у дитячому садочку. Але поки до дитсадочка ми, мабуть, ще не доросли...

– Вочевидь, підвищену цікавість учителів початкової школи можна пояснити тим, що вони працюватимуть за новим стандартом, у якому, зокрема, це може бути прописано.

– Думаю, що вчителі початкової школи відчули і зрозуміли, що діти, які приходять до них зараз, потребують іншого способу навчання. Просто світ змінився. І в цьому світі, виявляється, критичне мислення – це така собі «чарівна паличка», універсальний інструмент, який допомагає працювати з учнями. Він дозволяє дати їм певну свободу, можливість досліджувати світ. А ще – дає можливість використовувати інформаційний простір і досвід, який вони мають. Діти вже знають набагато більше за педагогів. Дуже важливо навчити їх, що робити з цією інформацією, щоб вони не «потонули» в інформаційному морі.

– Як ви вважаєте, хто може стати рушієм упровадження курсів за вибором? Адміністрація? Вчителі? Батьки? Діти?

– Перше – це вчителі. Бо педагог, який познайомився з критичним мисленням і бачить у собі сили, здатен підійти до адміністрації і попросити включити його у навчальний план. Другий варіант – батьки. Це – реальна сила, яка сьогодні справді може впливати на рішення щодо варіативності навчання. У нас є декілька випадків, коли батьківські комітети, ради чи ініціативні групи звертаються до нас із пропозицією навчити вчителів. Нам, кажуть, набридло здавати гроші на нові вікна чи штори, краще ми вкладемо їх у професійний розвиток педагогів, які зможуть навчати наших дітей критичного мислення.

– Оригінально!

– Суперцікавий досвід. Це було кілька місяців тому: до нас звернулися дві чи три школи, які так навчили своїх учителів. 
Діти на сьогодні впливають найменше. Школи, як правило, не надають своїм учням інформацію про можливі курси за вибором. Я їх іноді розумію, бо діти можуть обрати курс, а відповідного спеціаліста у навчальному закладі просто немає. Якби в наших школах було стратегічне планування на наступний навчальний рік, хоча б за півроку до завершення цього! Запропонували б майбутнім десятикласникам вибір: який курс – а їх декілька сотень – ви б хотіли відвідувати? А ми навчимо вчителя, знайдемо відповідні курси.

– Курс «Основи критичного мислення» сьогодні впроваджують близько 500 шкіл, так?

– Як з’явилася ця цифра? До нас звертаються педагоги з проханням надати комплект посібників для школи. Значить, напевно, там критичне мислення викладається. Тож ми порахували приблизну кількість шкіл, які зверталися.
Але є цікава особливість: учителі кажуть, що немає фінансування на курси за вибором. З одного боку, ці курси дуже потрібні, є величезна зацікавленість, а з іншого – місцеві органи влади не хочуть надавати на це кошти. Я звертався з офіційним запитом до міністерства й отримав відповідь, що фінансування відбувається у повному обсязі за навчальним планом. У ньому є обов’язкові предмети і курси за вибором, що фінансуються з місцевих бюджетів. Якщо фінансування немає – є освітня субвенція, яка йде із центру і покриває витрати на навчання. Тобто гроші є. Чому тоді місцеві влади не хочуть підтримувати курси за вибором? Можливо, вирішили просто додати ще одну математику або українську – бо ЗНО. І місця на курс за вибором просто не залишилося. Але є дуже корисні й потрібні курси: громадянська освіта, критичне мислення, освіта для сталого розвитку, медіаосвіта та інші.

ІНСТРУМЕНТАРІЙ ДЛЯ УЧНЯ І ВЧИТЕЛЯ

– Як готують учителів?

– Ми створили освітню інтернет-­платформу «Критичне мислення», де розмістили статті і книги, наші й перекладні. Педагог може почитати і розібратися, що таке критичне мислення, подивитися на програми різних варіантів підвищення своєї професійної майстерності. Ми запрошуємо на одноденні різнорівневі тренінги. Є базовий тренінг «Критичне мислення», його мета – ознайомити з ідеями. Є два вищі рівні, щоб просуватися далі. Є спеціалізований тренінг для початкової школи, де відображені особливості сучасних інформаційних тенденцій з точки зору критичного мислення. Є практикуми для вчителів, на яких вони можуть повправлятися на прикладах інтерактивних методів навчання. Тренінги проводяться як у Києві, так і в регіонах. Із серпня їх можна відвідати у Він­ниці, Запоріжжі, Дніпрі, Тернополі, Львові, Харкові. Люди самостійно оплачують своє перебування та гонорар тренеру.

– Що має отримати учень після закінчення курсу, якими інструментами він повинен володіти? І які інструменти отримає учитель, котрий цей курс веде?

– Учні отримують абсолютно конкретні інструменти, як проводити певні мисленнєві дії. Їх знайомлять з поняттям аналізу і вчать, що аналізувати – це не тільки розібрати на частини, а й знайти взаємозв’язки між ними, порівняти одне з іншим. Що таке синтезувати, оцінювати, розуміти. Тобто вчаться абсолютно свідомо ставитися до мислення. Друге – учні отримують інструменти постановки запитань – різних типів, різних видів, з різною метою. Вони отримують інструменти роботи з різними видами текстів, навчаються працювати з різними джерелами інформації. Вчаться, як створити текст, аби він сприймався і був достовірним. Дізнаються, як виробити точку зору і захистити її, як брати участь у дискусіях та обговореннях різних форм. Найголов­ніша об’єднуюча ідея – що всі ці інструменти дитина зможе використовувати свідомо.
Що отримує вчитель? Ми порахували, що педагоги отримують близько 30 методів організації навчальної діяльності на уроці. Вони можуть їх використовувати і під час своїх занять. Пам’ятаю, один з учителів хімії випробував курс і у звіті написав: «У вас у курсі є метод опорних слів. Я спробував його у себе на уроці хімії. Працює!». Крім того, педагог отримує задоволення. Серйозно! Задоволення від нового способу роботи з учнями. І ще одна цікава річ: учитель здобуває авторитет в учнів. І це – його рейтинг усередині школи.
Упровадження таких курсів є корисним і для школи в цілому. Наприклад, коли в одному з тернопільських навчальних закладів почали викладати різні курси за вибором, то кількість учнів збільшилася із 600 до 1500. Пішов розголос: це цікава школа, туди варто йти, там діти справді розвиваються. Особливо важливим це стане тоді, коли в освіті реалізується принцип «гроші ходять за дитиною».

Спілкувався Максим КОРОДЕНКО,
«Освіта України» № 31 від 14 серпня 2017 року. — с Игорь Сущенко.