Статистика |
|---|
Онлайн всього: 4 Гостей: 3 Користувачів: 1 SvetlanaCh |
|
Навчання та творчість
У розділі матеріалів: 3593
Показано матеріалів: 121-130 |
Сторінки: « 1 2 ... 11 12 13 14 15 ... 359 360 » |
24 квітня 1979 р. о 8:30 30-річний Володя Івасюк приїхав із Хмельницького, поголився, поснідав. Близько десятої одягся, узяв портфель із нотами. О першій він повернувся, узяв якісь ноти, сказав матері, що іде в консерваторію, за годину повернеться… Український композитор, поет, автор 107 пісень, 53 інструментальних творів, музики до кількох спектаклів, який вивів рідну пісню на всесвітню орбіту, більше не повернувся додому
Володя прийшов у світ на світанку 4 березня 1949 р. у буковинському містечку Кіцмані й заплакав чорними сльозами, бо йому закапали очі 20% розчином ляпіса, а не двопроцентним. На щастя, професор Борис Радзиховський врятував дитя від долі ”сліпого музики”. Синім синовим очам батько писав: “Бери очі й мої, щоб видніше було, Бери й слово моє, щоб ясніше було”. Дід Володі по матері Іван Корякин – козацького роду, із Запорізької області, троє синів якого загинули на війні, помер на евакуації, оточений чотирма дочками. Чорноока козачка Софія Іванівна – учителька, мама Володі. Дід Григорій Івасюк, буковинець умер 1942 р., оплаканий птахами й сусідами, бо синів розкидала війна. Михайло – батько Володі – 22-річним із романо-германської філології потрапив у блямовний концтабор на Печорі.
Софія й Михайло зустрілися на Кіцманщині, побралися. Бог дав їм трьох дітей: дочок Галю й Оксану (народилася в Чернівцях), сина Володю.
|
24 квітня 1979 р. о 8:30 30-річний Володя Івасюк приїхав із Хмельницького, поголився, поснідав. Близько десятої одягся, узяв портфель із нотами. О першій він повернувся, узяв якісь ноти, сказав матері, що іде в консерваторію, за годину повернеться… Український композитор, поет, автор 107 пісень, 53 інструментальних творів, музики до кількох спектаклів, який вивів рідну пісню на всесвітню орбіту, більше не повернувся додому
Володя прийшов у світ на світанку 4 березня 1949 р. у буковинському містечку Кіцмані й заплакав чорними сльозами, бо йому закапали очі 20% розчином ляпіса, а не двопроцентним. На щастя, професор Борис Радзиховський врятував дитя від долі ”сліпого музики”. Синім синовим очам батько писав: “Бери очі й мої, щоб видніше було, Бери й слово моє, щоб ясніше було”. Дід Володі по матері Іван Корякин – козацького роду, із Запорізької області, троє синів якого загинули на війні, помер на евакуації, оточений чотирма дочками. Чорноока козачка Софія Іванівна – учителька, мама Володі. Дід Григорій Івасюк, буковинець умер 1942 р., оплаканий птахами й сусідами, бо синів розкидала війна. Михайло – батько Володі – 22-річним із романо-германської філології потрапив у блямовний концтабор на Печорі.
Софія й Михайло зустрілися на Кіцманщині, побралися. Бог дав їм трьох дітей: дочок Галю й Оксану (народилася в Чернівцях), сина Володю.
|
|
|