Розмістіть відповіді на запитання на своєму навчальному сайті.

Назва сторінки «Інформаційні технології у суспільстві».

У своїй відповіді, окрім тексту, використовуйте таблиці, схеми, інфографіку, відео, тощо.

1 . Які основні поняття інформатики ви знаєте?

2. Чому, на ваш погляд, учені не можуть дійти єдиної думки стосовно пояснення поняття «інформація»?

3. Поясніть, що таке інформація. Чому не можна виміряти інформацію?

4. Що таке повідомлення?

5. Як можна подати повідомлення? Наведіть приклади.

6. Що таке дані? Наведіть приклади даних.

7. Які інформаційні процеси ви знаєте? Назвіть основні інформаційні процеси.

8. Що таке інформаційна технологія? Наведіть приклади інформаційних технологій з курсу інформатики 9-го класу.

9. Що таке інформаційна система? Що входить до складу інформаційної системи?

10. Чому, на вашу думку, сучасній людині потрібно добре володіти інформаційними технологіями?

1. Поняття інформації та повідомлення

Інформація (від латин. Information – роз’яснення, ознайомлення, переказ) – це відомості стосовно осіб, предметів, фактів, подій, явищ і процесів незалежно від форми їх подання.

Інформація передається за допомогою повідомлень.

Повідомлення – це послідовність сигналів різної природи: звуків, символів, зображень, жестів тощо.

Якщо отримане людиною повідомлення містить нові для неї факти, то вважають, що вона отримала інформацію.

Види повідомлень за способом подання

2. Види повідомлень за способом сприйняття

Повідомлення, яке не підвищує рівень обізнаності або не зменшує невизначеність, несе шум.

Повідомлення несе шум, якщо воно:

• містить уже відомі факти, відомості;

• містить неправильні факти, відомості, твердження;

• має зміст, який людина не може зрозуміти.

3. Що таке інформаційні процеси?

Інформаційні процеси – це обмін відомостями між людьми, людиною та автоматом, автоматом та автоматом, обмін сигналами між живою та неживою природою у тваринному та рослинному світі, а також передача генетичної інформації.

Інформаційні процеси: пошук, збирання, зберігання, опрацювання, подання, передавання та захист інформації.

4. Які бувають інформаційні процеси?

Пошук інформації – це сукупність операцій, заходів і процедур з метою знаходження потрібної інформації у фонді даних.

Збирання повідомлень  – це процес пошуку і відбору необхідних повідомлень із різних джерел.

Зберігання повідомлень – це процес фіксування повідомлень на матеріальному носії.

Опрацювання повідомлень  – це процес отримання нових повідомлень із наявних.

Подання інформації – сукупність методів, способів та форм відображення інформації.

Передавання повідомлень – це процес переміщення повідомлень від джерела до приймача.

Захист повідомлень – це процес створення умов, що не допускають втрати, пошкодження, несанкціонованого доступу або зміни повідомлень.

5. Запобіжні заходи для захисту повідомлень

Наведемо деякі приклади запобіжних заходів для захисту повідомлень:

• створення резервних копій;

• зберігання в захищеному приміщенні, сейфі;

• надання користувачам відповідних прав доступу до повідомлень;

• кодування (шифрування) повідомлень.

6. Інформатика як наука

Основними напрямами сучасної інформатики як науки є:

• теорія інформації – наука про властивості інформації та інформаційних процесів;

• теорія алгоритмів – наука про методи побудови алгоритмів розв’язування різноманітних задач;

• математичне моделювання – наука про методи обчислювальної і прикладної математики, їх застосування до досліджень у різних галузях людських знань;

• теорія штучного інтелекту – наука про інформаційні системи, які моделюють способи мислення людини;

• системний аналіз – наука про засоби і методи підготовки і прийняття рішень;

• біоінформатика – наука про інформаційні процеси в біологічних системах;

• соціальна інформатика – наука про інформаційні процеси в суспільстві;

• нейросистеми – наука про теорію формальних нейронних мереж, використання їх для навчання, принципи створення нейрокомп’ютерів;

• розробка обчислювальних систем – наука про принципи створення нових обчислювальних машин, їх комплексів, нові принципи опрацювання даних;

• розробка програмного забезпечення – наука про технології створення і використання мов програмування, програмних та інструментальних систем;

• комп’ютерна графіка – наука про різноманітні технології опрацювання графічних зображень;

• телекомунікаційні системи і мережі – наука про принципи побудови і використання телекомунікаційних систем і мереж;

• інформатизація виробництва, науки, освіти, медицини, торгівлі, промисловості, сільського господарства та інших галузей людської діяльності – наука про застосування інформаційних технологій у різних сферах людської діяльності.

  ---

  Для визначення сучасного суспільства американський соціолог Деніел Белл (нар. у 1919 р.) запровадив термін «постіндустріальне суспільство». Постіндустріальне суспільство — стадія суспільного розвитку, що приходить на зміну державно-монополістичному капіталізму, індустріальному суспільству. Таке суспільство перебуває на стадії тертіальних промислів, у сфері послуг якого зайнято не менше 50 відсотків працюючого населення. Воно виробляє як аграрні, так і промислові товари, набагато перевищуючи власні потреби. Крім надвиробництва, йому властиві ускладнення соціальних зв´язків, максимальний розвиток маркетингу, спрямованість у майбутнє, динамічна міжособистісна комунікація, велика роль наукових досліджень, освіти, престиж освіченості. Серед інших характеристик сучасного суспільства:
     — рольовий характер взаємодії (очікування та поведінка людей зумовлюються їх суспільним статусом і соціальними функціями);
     — поглиблений розподіл праці;
     — формальна система регулювання відносин (на основі писемного права, законів, положень, договорів);
     — складна система соціального управління (відокремлення інституту управління, соціальних органів управління та самоврядування);
     — секуляризація (набуття світських ознак) релігії;
     — виокремлення різноманітних соціальних інститутів.
     У постіндустріальний період відбуваються зміни в усіх системах та підсистемах суспільства. Якщо раніше земля, праця, капітал були ключовими елементами виробництва, то в постіндустріальну епоху в багатьох галузях виробництва головною складовою стає інформація. У політичній сфері згасає роль національної держави, відбувається децентралізація політичної влади, яка частіше делегується згори донизу. Політика перестає бути сферою класового конфлікту, політична боротьба розгортається не за контроль над власністю, а за вплив на державу. У соціальному житті відбувається перехід від ієрархії (поділу на нижчі та вищі чини) до сіткової організації. Власність перестає бути головним критерієм соціальної диференціації. Класову структуру поступово змінює статусна ієрархія, яка формується на підставі освіти, рівня культури та ціннісних орієнтацій. Вісь соціального конфлікту пролягає не по лінії володіння чи неволодіння власністю, а по лінії володіння знаннями та контролю над інформацією.

     Постіндустріальне суспільство характеризується виникненням нових систем: телекомунікаційних технологій та освіти. Телекомунікації визначають комунікаційну та інформаційну спроможності суспільства в цілому, створюють кожній людині можливість безпосереднього спілкування з іншими суб´єктами суспільства, без посередництва жодних груп, ідеологій, підвищують роль кожної людини як особистості. Освіта теж трансформується з інституту в самостійну систему, яка визначально впливає на сферу праці та економіки, є стратегічним ресурсом державних політичних структур, пріоритетним статусом і групоутворювальним чинником.

•    У зв´язку з тим, що технічною базою сучасного суспільства є інформація, його ще називають інформаційним суспільством, в якому інтелектуальні технології, інформація, обробка знань посідають дедалі важливіші місця. Термін цей запровадив японський вчений І. Масуда.
     Інформаційне суспільство характеризується передусім розвитком виробництва інформаційних, а не матеріальних цінностей. Рушійною силою його еволюції є експлуатація обчислювальної техніки. Зростає не лише економічне значення інформаційного сектора, але й його соціальна та політична вага. Стратегічними ресурсами і головними чинниками розвитку цього суспільства є розумовий капітал, концентрація теоретичного знання, обробка інформації, освіта, кваліфікація і перекваліфікація. Виникає нова інфраструктура — інформаційні мережі, банки, бази даних, масове виробництво інформації. Принципом управління виступає погодження, а ідеологією — гуманізм.
     Проте нові технології, що визначають особливості інформаційного суспільства, мають і негативні наслідки, позначені в соціології категорією «дуалістичне суспільство», яке поділяється на тих, хто програв, і тих, хто виграв: одні його сфери процвітають, інші потерпають від труднощів; житлові райони забезпечених мешканців різко контрастують з районами незаможних; соціальна диференціація виявляється у багатьох формах. Тому одні вчені називають таке суспільство «одномірним», вважаючи, що можливість задоволення надпотреб пригнічує потенційні протести проти соціальної системи, робить діяльність і мислення індивіда однобічними, людину одномірною, наділеною «неправильною свідомістю», інші — «захищеною державою», маючи на увазі, що державний апарат контролює всі сфери суспільства; «дисциплінарним» суспільством, твердячи, що соціальні інститути є мережею примусових установ, а ті, хто має владу, підтримують дисципліну і здійснюють контроль за допомогою цих інститутів і систем, роблячи суспільство «холодним та відчуженим»; «суспільством ризиків», якому притаманні розвинуте виробництво, технологічний прогрес, економічне зростання, ефективність. Характеристики мають двоякий зміст: з одного боку, прогрес і добробут, з іншого — скорочення робочих місць, забруднення довкілля, внаслідок чого суспільство стає беззахисним перед природними катастрофами та соціальними проблемами. Але сучасне суспільство, впроваджуючи новітні технології, створює нові ризики, від яких дуже важко застрахуватися (ядерна енергія, виробництво хімікатів, генна технологія, викиди та відходи виробництва тощо).

  Усі різновиди інформаційних систем незалежно від архітектури та сфери їх застосування містять один і той же набір компонентів: функціональні компоненти; компоненти системи обробки даних; організаційні компоненти \
  Функціональні компоненти — це система функцій управління, комплекс взаємопов'язаних у часі і просторі робіт щодо управління, необхідних для досягнення поставлених перед підприємством цілей
  Процес управління зводиться або до лінійного керівництва підприємством чи його структурним (адміністративним) підрозділом, або до функціонального керівництва (бухгалтерський облік, планування, матеріально-технічне забезпечення тощо).
  Тому функціональні компоненти 1С передбачають виділення окремих функціональних підсистем (ЛС), які реалізують систему функцій управління. Кожна функціональна підсистема має своє призначення, завдання і функції. Функціональні підсистеми суттєво залежать від предметної області застосування 1С. Відповідно до виділених функціональних підсистем і до фаз управління визначається комплекс задач функціональних підсистем. Вибір комплексу задач функціональних підсистем управління здійснюється, як правило, з урахуванням основних фаз управління: планування, обліку, контролю й аналізу, регулювання. Наприклад, інформаційна підсистема управління персоналом може містити такі функціональні задачі: планування чисельності персоналу; розрахунок фонду заробітної плати; планування й організація персоналу; управління кадровими переміщеннями; статистичний облік і звітність; довідки на запит.
  
  
  
  Вибір і обґрунтування комплексу функціональних задач - один із найважливіших елементів створення інформаційних систем. Аналіз функціональних задач свідчить, що їх практична реалізація в умовах інформаційних систем багатоваріантна. Одна задача може бути реалізована різними математичними методами, моделями й алгоритмами. Іноді цю функціональну підсистему називають підсистемою математичного забезпечення. Існують так звані банки моделей і алгоритмів, з яких у процесі розробки інформаційних систем вибирають найбільш ефективні для конкретного об'єкта управління.
  Практично всі системи обробки даних незалежно від сфери їх застосування містять однаковий набір складових (компонентів), що називаються видами забезпечення. Прийнято виділяти інформаційне, програмне, технічне, правове та лінгвістичне забезпечення.
  Інформаційне забезпечення - це сукупність методів і засобів щодо розміщення й організації інформації, що містять системи класифікації і кодування, уніфіковані системи документації, раціоналізації документообігу і форм документів, методів створення внутрішньомашинної інформаційної бази 1С.
  Від якості розробленого інформаційного забезпечення значно залежать достовірність і якість управлінських рішень, що приймаються. Уся сукупність інформації об'єкта управління утворює його інформаційну базу, яка поділяється на позамашинну і внутрішньомашинну.
  Позамашинне інформаційне забезпечення - це позамашинна інформаційна база і засоби її ведення. Позамашинну інформаційну базу утворюють дані, що містяться в документах, а засоби її організації і ведення призначені для забезпечення роботи з нею.
  Для створення практичної функціональної задачі на комп'ютері і роботи з нею в певній предметній області дані позамашинної сфери слід перенести на машинний носій, де вони утворюють внутрішньомашинну інформаційну базу. Внутрішньомашинне інформаційне забезпечення - це інформаційна база на машинних носіях і засоби її ведення

Джерело: https://sites.google.com/site/informacijnesuspilstvo26/home