У мережу виклали відеозаписи циклів лекцій «Осмислені і переосмислені» й «Ми в контексті», які проходили у жовтні-грудні у Мистецькому Арсеналі у межах діяльності Літературної лабораторії. Про це йдеться на сайті Мистецького Арсеналу.
Кожна із десяти лекцій про українську літературу охоплювала шкільний канон літератури від Сковороди до Стуса, та є авторською розробкою; вона щоразу унікальна, адже лектор співпрацював із аудиторією, реагував на неї і, відповідно, не обмежується підготовленим текстом.
Такий формат передбачав розповіді про маловідомі факти з життя класиків, нові прочитання відомих творів шкільної програми, а також виклад основних тез ключових наукових монографій, необхідних для розуміння постаті кожного із письменників.
Лекторами стали:
Агеєва Віра — проф., д. філол. н., викладач НаУКМА, лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка;
Семків Ростислав — доцент кафедри літературознавства НаУКМА, канд. філол. наук;
Сінченко Олексій — доцент кафедри української літератури і компаративістики Київського університету імені Б. Грінченка, канд. філол. наук.
Григорій Сковорода. Знаємо його як найвідомішого українського філософа, невловного мандрівника і любителя свободи, вихованця Києво-Могилянської академії. Чому автор незрозумілих (на позір надто простих?) текстів став обличчям з банкноти? Чи можливо відновити код до розуміння філософських пошуків Сковороди, що трапляється, коли читати його тексти спрощено, і чи потрібно ускладнювати життя школярів надмірними інтерпретаціями? Про ці та інші нюанси – Олексій Сінченко у лекції про філософа, якого вивчають у шкільному курсі літератури.
Гоголь продовжує непокоїти. Захоплювати та непокоїти. Надто багато його персонажів і далі мандрують світом, надто сильно вплинув він на українську та російську літератури. Так, Гоголь – український автор, як би не намагалися заперечити це колись, і так Гоголь – російський автор, хоч це багатьом не подобається визнати тепер. Як же ближчі до нас у часі теоретики й історики літератури дають собі раду з мультикультурністю генія? Котрі з його текстів цінують більше? Яким взагалі постає Микола/Николай Гоголь в сучасних літературознавчих дослідженнях? Ростислав Семків – про чи не найбільш роздвоєного з класиків, якого тепер вивчають в курсі як зарубіжної, так і української літератури.
Тарас Шевченко – культова постать в історії – і не лише літератури. Здавалось би, про нього написано томи, спадщину зібрано і додати нічого. Утім, ні. Література тим і приваблива, що завжди є місце для незліченної множини інтерпретацій. До того ж – чи справді Шевченка читають? Може, лише шанобливо завчають канонічний список, який починається із «Заповіту»? Олексій Сінченко – про те, що читав сам Шевченко, чим надихався, що в його недовгому житті було невипадковим і чому Тарас Шевченко прожив вік саме так, щоб не змогти не стати іконою.
Іван Франко. Інтелектуал на службі народу. Номінований на Нобелівську премію, вчений, поет-лірик – і водночас одержимий ідеями соціалізму й утилітарності мистецтва діяч. Він намагався повчати й виховувати – не лише націю, але й молодих авторок. Чому у збірці «Зів’яле листя» не йдеться про дружину Ольгу Хоружинську? Чи справді «Мойсей» – саме той центральний твір, який потрібно вивчати у школі? Як пишуть про Франка сучасні дослідники? Ростислав Семків окреслює шляхи до розуміння біографії та доробку класика протягом однієї лекції.
Леся Українка. «Одинокий мужчина» сучасної їй української літератури. Авторка, яка ні секунди не сумнівалася у власній місії – і недаремно. Письменниця, що творчістю випередила свій час – і опинилася у списку класики уже по смерті, зате на самій його вершині. Проте найкращі її твори тривалий час залишалися недооціненими або прочитаними настільки ідеологічно вивірено, що й сліду від первісного задуму не лишалося. Про що нам сьогодні промовляють «Лісова пісня» та «Бояриня» і чи справді Леся Українка лише тепер стала культурною героїнею початку століття – розмірковує Віра Агеєва, яка багато років тому однією з перших спричинилася до перегляду спадку і біографії письменниці.
Ростислав Семків розповідає про Ольгу Кобилянську. Модернізм, фемінізм і, насамкінець, націоналізм – як вони поєднані у світогляді письменниці? Чому вона обирає не німецьку мову, а українську – і стає визначною постаттю в каноні української літератури замість посісти місце у другому чи третьому ряду австрійського красного письменства? І, звісно, про любовні історії: ким мріяла і ким не стала Кобилянська в особистому житті?
Тичина. Рильський. Бажан. Троє поетів, які починали як яскраві новатори, жоден не емігрував, усі вони стали класиками радянської літератури при житті, отримали головні державні нагороди і займали важливі адміністративні посади. Але що насправді є мірилом успіху з погляду вічності? Чи змогли ці автори, ставши придворними співцями імперії, зберегти талант і здатність до справжньої творчості? Що з написаного ними до і після проголошення соціалістичного реалізму витримало випробування часом? Віра Агеєва роздумує про те, як має відбуватися перегляд спадку таких неоднозначних постатей літературного канону і заразом розповідає про життєві кризи та різні етапи творчості кожного з митців.
Всерйоз перейнятий ідеєю «загірної комуни» Микола Хвильовий не витримав тиску обставин і поставив крапку у власному житті раніше, ніж це зробила замість нього партія. Як тепер розібратися з оцінкою його особистості та поглядів – і, головне зараз, що читати з його творів? І як читати цю експериментальну прозу, як учитель разом зі школярем має вибрати найкраще і спробувати зрозуміти стиль і метод автора? Віра Агеєва – про українську літературу між двома світовими війнами і про те, що існує радянська література поза соцреалізом.
