У музичному театрі. Опера. In the theatre. Opera (5 клас)
26.03.2021, 20:37
Опера – це синтетичний вид мистецтва, в якому музика займає провідну роль, а головне сюжетне навантаження беруть співаки. Виступ, як правило, проводиться в оперному театрі у супроводі оркестру чи меншого музичного ансамблю, яким керує диригент.
Найбагатшим і найскладнішим жанром музики є опера, що в перекладі з італійської означає «витвір, твір». І хоча в цьому синтетичному мистецтві поєднані поезія і драматургія, музика і танці, акторське і декоративне мистецтво (костюми, декорації), головним у ньому все ж таки є спів. Тому опера представляє як музично-театральні, так і вокальні жанри.
Опера зародилася в Італії – на батьківщині співу бельканто («прекрасний спів»). Шанувальники оперного мистецтва періодично відвідують музичні театри, де насолоджуються співом і музикою вистав. Нерідко вони можуть слухати одну й ту саму оперу в театрі декілька разів, адже насолода високим мистецтвом не може набриднути.
Перегляд ілюстрацій видатних оперних театрів.
«Ла Скала», Мілан
Оперний театр «Ла Скала» відкрив свої двері для відвідувачів в 1778 році. Зал розрахований на 2 030 глядачів, а вартість квитків варіюється від 35 до 300 євро. Унікальна «Ла Скала» тим, що сезон відкривається 7 грудня (це день св. Амвросія, покровителя Мілана) і триває до листопада. У «Ла Скала» діє суворий дрес-код, відвідування театру дозволено тільки в чорній сукні або смокінгу.
«Сан-Карло», Неаполь
Найбільший оперний театр не тільки Італії, а й Європи. За розмірами його обганяють тільки театр в Нью-Йорку й Чикаго. Театр почав діяти з 1737 року. У 1817 році після пожежі його відновили. Неймовірно розкішний театр вміщає 3 283 глядача, вартість квитків починається від 25 євро.
«Ковент-Гарден», Лондон
Якщо забронювати авіаквиток в Лондон , то можна побачити не тільки Тауерський міст і королівський караул, а й королівський театр. Відкритий в 1732 році під керівництвом Генделя, театр переживав більше 3 пожеж, і кожного разу його відновлювали, зберігаючи вишуканість архітектури. Винятковість театру полягає і в тому, що багато постановок демонструються англійською мовою. Вартість квитків від 10 до 200 фунтів.
«Гранд Опера», Париж
Щоб оцінити велич театру, досить сказати, що в ньому виконував свої твори великий композитор Россіні! У найбільш відвідуваному театрі світу вартість квитків досягає 350 євро, а місткість залу – 1900 глядачів. Фасад з 7 арками, скульптурами Драми, Музики, Поезії і Танцю та інтер’єр з мармуровими сходами, фресками Пілз, розписом Шагала і Бодрі.
Королівська опера, Версаль
Королівська опера Версаля знаходиться в великому розкішному палаці і це найбільший палацовий театр в світі. Архітектурна унікальність його в тому, що він повністю сконструйований з дерева, а всі мармурові поверхні – це тільки імітація. У театрі відбулися прем’єри геніальних опер, серед яких «Іфігенія в Тавриді» Глюка. Мінімальна вартість квитка – 20 євро.
Національний віденський оперний театр, Відень
Оперний театр у Відні – це по-справжньому королівський стиль і розмах. В оперному театрі Відня все просякнуте духом великого австрійського композитора Моцарта: фасад театру, виконаний в стилі неоренесансу, розписаний фресками за мотивами опери «Чарівна флейта». А найпопулярнішим художнім керівником був диригент Густав Малер. Щорічно в лютому в театрі проводять віденський бал.
Театр Карло Феліче, Генуя
Театр Карло Феліче в Генуї – це символ міста, на який не пошкодували ні грошей, ні сил. Наприклад, проект сцени створював Луїджі Каноніка, який будував «Ла Скала». Театр нерозривно пов’язаний з ім’ям Джузеппе Верді, який багато сезонів поспіль проводив прем’єри своїх опер в Генуї . І до сьогодні на афіші театру можна побачити творіння геніального композитора. Ціни на квитки досить демократичні і починаються від 7 євро.
«Гран Театр Лісео», Барселона
Театр славиться як класичним репертуаром, так і модерновим підходом до класичних творів. Театр пережив вибух, велику пожежу, і був відновлений точно за оригінальними кресленнями. Крісла в залі для глядачів зроблені з литого чавуну з оббивкою з червоного оксамиту, а люстри зроблені з латуні у формі дракона з кришталевими плафонами.
Становий театр, Прага
Празький театр – єдиний в Європі, який зберігся майже без змін. Саме в «Становому театрі» Моцарт вперше представляв світу свої опери «Дон Жуан» і «Милосердя Тита». І до сих пір твори австрійського класика складають основу репертуару театру. Серед віртуозів, які виступали на цій сцені – Антон Рубінштейн, Густав Малер, Нікколо Паганіні. Крім опери, тут дають балетні та драматичні вистави. А чеський режисер Мілош Форман знімав тут свій фільм «Амадей», який приніс йому кілька «Оскарів».
Баварська державна опера, Мюнхен
Державна опера в Баварії вважається одним з найстаріших театрів в світі, він був відкритий аж в 1653 році! Театр вміщає 2100 глядачів, а ціна квитків починається від 11 євро і закінчується 380 євро. Тут були представлені прем’єри Вагнера – «Тристан і Ізольда», «Золото Рейну», «Валькірія». Щорічно театр дає 350 вистав (включаючи балети).
Будівлі оперних театрів світу – це не тільки зразки архітектурного мистецтва, стародавнього або сучасного. Усі вони всередині мають гарну акустику.
Тобто театри спроектовані і побудовані таким чином, щоб кожен звук, який лунає зі сцени, було чути в кожному куточку глядацької зали – у партері, у ложах, на балконах. Окрім архітектури, знання з акустики застосовують у теорії музики, у медицині, біології.
Італійська національна культура пов'язана з походженням і розвитком різних типів опер. Це — опера-серіа та опера-буффа.
Опера-серіа — жанр італійської опери, який виник наприкінці XVII століття; створений на героїко-міфологічний сюжет із чітким поділом функцій сценічної дії та музики.
Опера-буффа — італійський вид комічної опери, який виник у XVIII столітті на основі італійської комедії та народно-побутової пісенної традиції; створений на противагу опері-серіа.
Поміж найвідоміших авторів опери-буффа стоїть імя Джоаккіно Россіні.
Джоаккіно Антоніо Россіні (1792-1868) народився 29 лютого 1792 року в італійському містечку Пезаро, розташованому на березі Венеціанської затоки, в сім'ї сурмача. Батько його був людиною з веселою і безтурботною вдачею. Він гаряче вітав французьку революцію 1789 року і за свої республіканські симпатії позбувся посади і поплатився арештом. Потім у пошуках коштів він зробився бродячим музикантом.
Разом із дружиною Джузеппе Россіні перебирався з міста в місто, виступав на ярмарках у випадкових оркестрах.
Він грав на валторні, а його дружина, жінка рідкісної краси, співала — у неї був прекрасний голос. Підспівував їй і маленький Джоаккіно. Тільки так — утрьох — вони зводили кінці з кінцями. Джоаккіно співав також і в церковних хорах.
1804 року хлопчик розпочав систематичні музичні заняття, через 2 роки вступає до музичного ліцею Болоньї, де займається грою на віолончелі й вивчає мистецтво композиції.
До 1810 року він вже автор великої кількості творів — симфоній, вокальної та інструментальної музики, духовних творів. Працював Россіні феноменально швидко.
Спочатку Россіні писав лише комічні опери-буффа. Справжня ж слава до нього прийшла після постановок у Венеції 1813 року опер «Танкред» і «Італійка в Алжирі». Найбільші театри Рима, Мілана, Венеції відчиняють перед ним свої двері. «В Італії живе людина,— писав про нього французький письменник Стендаль,— про яку говорять більше, ніж про Наполеона; це — композитор, якому немає ще і двадцяти років».
Россіні захоплював слухачів своєю іскрометною музикою. Був випадок, коли слухачі в Римі змусили виконавицю головної ролі тридцять дев'ять разів поспіль повторити арію...
1822 року Россіні вперше виїжджає на гастролі за кордон. Відень, Лондон, Париж зустрічають його з розпростертими обіймами, скрізь на нього чекає тріумф, королі милостиві до нього, публіка його обожнює. Він модний, багатий, знаменитий; виріс в убогості, а веде життя улюбленця долі. 1824 року переїжджає до Парижа. Декілька років він керує тут італійським оперним театром.
У 1850-ті роки він повертається до Парижа, де живе до кінця своїх днів.
Помер Россіні 1868 року у віці 76 років.
Як вам відомо, майже кожна опера розпочинається увертюрою – симфонічним вступом, який задає настрій усій виставі. Після завершення увертюри підіймається завіса і на сцені з’являються герої. Коли співак – актор виконує арію - сольний вступ, дія ніби зупиняється.
Арія – вокальний жанр, сольний номер у опері, виконується співаком у супроводі оркестру і є музичною характеристикою оперного персонажа.
Тобто в арії розкривається характер оперного персонажа, його думки і почуття. Окрім арії, до сольних номерів в опері належать аріозо й арієта («маленькі» арії).
1816 рік — рік народження знаменитого «Севільського цирульника». Над жодною оперою Россіні не працював так захоплено, як над цим твором. За власними словами, він складав музику всюди — і коли гуляв, і коли їв, і коли стояв, лежав, одне слово — завжди. Шедевр Россіні було створено за 13 днів! «Севільський цирульник» поклав початок європейській славі Россіні. Здійснилася юнацька мрія Джоаккіно — спочатку завоювати Венецію, потім — Італію, а згодом — і весь світ!
Опера «Севільський цирульник» написана за мотивами комедії відомого французького драматурга П’єра де Бомарше. Дія відбувається у графському замку в Севільї (Іспанія). Головний герой – спритний і кмітливий Фігаро. Його переповнюють життєва сила й оптимізм.
Надзвичайно яскрава та цікава музика «Севільського цирульника» забезпечила опері Россіні палку любов слухачів. Фігаро не втрачає своєї популярності понад 200 років – йому ставлять пам’ятники, а його арії сьогодні переспівують естрадні співаки.
Слухання увертюри до опери «Севільський цирульник» Дж. Россіні
·Який темп має увертюра до опери «Севільський цирульник»?
·Які динамічні відтінки використав композитор в увертюрі?
·Пригадайте, які існують чоловічі та жіночі голоси. Назвіть їх.
Слухання каватини Фігаро з опери «Севільський цирульник» Дж. Россіні
У давнину першу арію, яку герой або героїня виконували на сцені, називали каватиною. Серед найулюбленіших – весела та стрімка каватина Фігаро з опери Джоакіно Россіні «Севільський цирульник».
Каватина – вокальний жанр, розгорнутий сольний номер в опері.
Значну роль в оперному мистецтві відіграє симфонічний оркестр, який не лише відкриває оперу увертюрою, а й звучить під час усієї вистави. Він створює яскраве тло, допомагаючи зрозуміти почуття і настрій героїв. В оперному театрі оркестр розміщується особливим чином: не на сцені, як у концертах, а перед нею – у так званій «оркестровій ямі».
