Сьогодні, як ніколи, гостро стоїть завдання осмислення й пізнання буття, створення нової філософії освіти, відкритої до таємниць життя людини, її прагнень, життєвого потенціалу. На цій підставі має формуватися нова педагогіка — педагогіка компетентної, відповідальної людини.

Компетентне ставлення особистості до життя означає потребу в самопізнанні, саморозумінні, самореалізації в різних видах творчої діяльності; володіння науковими знаннями про сутність «Я», принципами і методами життєздійснення; усвідомлення, організацію свого психологічного часу, життєвого шляху особистісного розвитку; проблемне бачення свого життя; осмислене розв'язання міжособистісних протиріч; здатність до об'єктивного оцінювання рівнів, сфер і меж поширення своєї життєвої активності; усвідомлене й адекватне оці¬нювання результатів своєї життєдіяльності; високу культуру споживання: відповідальне ставлення до свого життя, здоров'я; культуру фізичного розвитку; філософське, етичне осмислення свого життя.
Щоб знайти своє місце в житті, ефективно освоїти життєві та соціальні ролі, випускник школи має володіти певними якостями, вміннями:

• бути гнучким, мобільним, конкурентноздатним, уміти інтегруватись у динамічне суспільство, презентувати себе на ринку праці;

• критично мислити;

• використовувати знання як інструмент розв'язання життєвих проблем;

• генерувати нові ідеї, приймати нестандартні рішення й нести за них відповідальність;

• володіти комунікативною культурою, вміти працювати в команді;

• вміти запобігати та виходити з будь-яких конфліктних ситуацій;

• цілеспрямовано використовувати свій потенціал як для самореалізації в професійному й особистісному плані, так і в інтересах суспільства, держави;

• уміти здобувати, аналізувати інформацію, отриману з різних джерел, застосовувати її для індивідуального розвитку і самовдосконалення;

• бережливо ставитись до свого здоров'я та здоров'я інших як до найвищої цінності;

• бути здатним до вибору численних альтернатив, які пропонує сучасне життя.

Отже, статус людини в суспільстві залежить від неї самої. Швидкоплинність соціального прогресу, динамічних змін викликає необхідність постійної роботи над собою, розвиток життєвої компетентності, посилення відповідальності молодої людини за своє майбутнє, за можливість досягнення життєвого успіху.

Ці проблеми сьогодні стоять перед освітніми закладами, діяльність яких у розвитку життєвої компетентності учнів є не досить ефективною. Тому в значної частини нашої молоді, яка закінчує школу, спостерігаються:

• несформованість активної громадської позиції, політичного мислення й політичної культури;

• низький рівень життєвої компетентності, використання знань як інструменту розв'язання життєвих проблем, аналізу нестандартних ситуацій.

Компетентісний підхід покликаний подолати прірву між освітою й потребами життя. Ідея компетентісно спрямованої освіти органічно пов'язана з тими педагогічними прецедентами, де утверджуються такі суспільно значущі цінності, як свобода вибору, творчий продукт, життєвий досвід, проектна діяльність учнів.

Поняття «компетентність» розкриває якісно нові перспективи розуміння місії школи, життєвих результатів освітньої діяльності.

Компетентність — це підхід до знання як інструменту розв'язання життєвих, проблем, прийняття ефективних рішень у різних сферах життєдіяльностілюдини.

Компетентність формується у процесі навчання і виховання не лише в школі, але й під впливом сім'ї, друзів, роботи, політики, релігії, культури тощо. Тому реалізація компетентісного підходу залежить від освітньо-культурної ситуації, в якій живе і розвивається школяр.

Компетенція особистісного самовдосконалення, спрямована на засвоєння засобів фізичного, духовного та інтелектуального саморозвитку, емоційну саморегуляцію та самопідтримку, пов'язана з безперервним самопізнанням, розвитком необхідних особистісних якостей, формуванням психологічної грамотності, культури мислення й поведінки. До цієї компетенції слід від¬нести правила особистої гігієни, турботу про власне здоров'я, внутрішню екологічну культуру, комплекс якостей, пов'язаних з основами безпечної діяльності.

У виховній роботі з метою розвитку творчих здібностей та сприяння самоствердженню стимулюється зайнятість дітей у роботі гуртків та студій за інтересами, залучення їх до самоврядування.

Компетентність саморозвитку і самоосвіти

1. Формування загальнонавчальних вмінь учнів як основи самоосвітньої діяльності.

2. Стимулювання пізнавального інтересу учнів.

3. Практикування диференційованих домашніх завдань та прийомів випереджального навчання.

4. Залучення дітей до виконання творчих завдань та участі в інтелектуальних заходах.

5. Проведення розвивально-пізнавальних ігор.

6. Залучення дітей до гурткової роботи.

7. Складання та реалізація програми самоосвітньої діяльності учня.

Нові умови життя потребують нового мислення, нової культури, діяльності, а звідси — якісно іншого рівня освіченості, здатності до постійного оновлення знань, тобто «здатності до навчання упродовж усього життя. На формування у підростаючого покоління «сучасного світогляду, розвиток творчих здібностей і навичок самостійного і наукового пізнання, самоосвіти і самореалізації особистості» вказує й Національна доктрина розвитку освіти. Справді, сучасний випускник загальноосвітньої школи не завжди відповідає вимогам життя, зокрема в таких сферах, як уміння організувати свою освіту, розвивати компетентності, діяти самостійно в різноманітних критичних ситуаціях. Лише готуючи особистість, здатну до самоосвіти, сучасна школа може реалізувати модель випускника, спроможного до самостійного розв'язання власних та глобальних проблем, здібного до творчості, саморозвитку та самореалізації, розширення кругозору, пошук нових знань, розвиток умінь самостійного здобуття інформації стали актуальною потребою сучасності.

Самоосвіта — цілеспрямована, вільна та самостійна пізнавальна діяльність, спрямована на задоволення інтересів, потреб людини в пізнаванні оточуючого світу.

Самоосвіта — складний вид систематичної пізнавальної діяльності, підчас якої людина сама ставить перед собою пізнавальні цілі й завдання, визначає шляхи їх досягнення, контролює хід самостійної роботи щодо набуття знань і сама оцінює їх результати.

Сьогодні ми розглядаємо освіту та самоосвіту, навчання та самонавчання як єдиний цілісний процес, що дає змогу учням розвиватися адекватно своїм можливостям, знаходити необхідні джерела інформації та використовувати їх для задоволення своїх пізнавальних потреб. Отже, саме в школі необхідно закласти ті основи самостійної роботи, що дають можливість самостійно набувати знань.

Зміст самоосвіти школярів частіше за все пов'язаний із поглибленим вивченням окремих навчальних предметів, задоволенням пізнавальних інтересів у позакласній та позашкільній діяльності. Практика показує, що в процесі самоосвіти учні мають труднощі, які помітно знижують інтенсивність самоосвітньої роботи. Ці труднощі пов'язані з відсутністю у школярів умінь та навичок самостійної розумової роботи, невмінням систематизувати отриману інформацію та співвідносити її зі своїми прогалинами в знаннях основ наук. Тому досить активна результативність самоосвіти практично неможлива без уміння навчати себе.

Загальною потребою сучасної школи є створення умов, за яких кожен учень мав би змогу навчатися самостійно здобувати необхідну інформацію, використовуючи її для власного розвитку, самореалізації, для розв'язання існуючих проблем. Цілеспрямований розвиток у школярів загально-навчальних умінь та навичок самостійного здобуття знань — це один із пріоритетів підвищення якості освіти. Ефективне формування та розвиток цих умінь передбачає відповідне організаційне та методичне забезпечення цього процесу, в якому головною є програма розвитку самоосвітніх умінь, на підставі якої можлива подальша розробка методичного комплексу, який буде супроводжувати самоосвітній процес.

Процес навчання школярів відбувається з різним застосуванням сил, пізнавальної активності та самостійності учнів. В одних випадках він має репродуктивний, відображальний характер, в інших — пошуковий чи творчий. Саме характер навчального процесу впливає на кінцевий його результат — рівень набутих знань, умінь, навичок, досвіду.

Опановуючи все більш складні інтелектуальні вміння, учень починає виявляти інтерес до активного смислового орієнтування, що дозволяє йому навчитись самостійно розв'язувати проблему самоосвіти. Учень не лише опановує навички самостійної пізнавальної творчої діяльності, самоорганізації, але й набуває звичок систематично займатися самоосвітою. При цьому учень усвідомлює, що самоосвітня діяльність відрізняться від навчальної вже тим, що вона є пошуковою, а її результат— це розв'язання проблемних ситуацій.

Позиція учня в самоосвітній діяльності — це позиція суб'єкта, що усвідомлює значимість цього процесу саме для нього. У ході самоосвіти відбувається збагачення власного досвіду особистості, яка не лише засвоює інформацію, а перетворює її, наповнюючи особистісно значущим смислом. Учні набувають досвіду спілкування з оточуючим світом, який розширює їх можливості щодо активної творчої участі в житті суспільства. Набутий досвід стимулює подальше вдосконалення.

Формування вмінь здійснення процесу самоосвіти відбувається за певних умов. Спочатку учні опановують методику роботи з різноманітними джерелами інформації, елементами пізнавальної іяльності (такими, як уміння аналізувати прочитане, роботи свої висновки, вміти відстоювати власну точку зору, складати конспекти, тези тощо). Далі в самостійній навчально-пізнавальній діяльності з'являються елементи творчості. Це досягається шляхом створення відповідних психологічних та педагогічних умов, які стимулюють виникнення та розвиток в учнів власне потреби в самоосвіті, прагнення до самореалізації, активності, самостійності.

Усвідомлення себе як особистості, визначення своїх ідеалів, життєвих планів є головною лінією розвитку спонукальних сил самоосвіти. Безпосередньо пов'язане з ними цілепокладання. Саме на цьому етапі в учнів формується самостійність, почуття свободи вибору та відповідальності за обраний шлях, пробуджується бажання досягти певної мети. Отже, цілепокладання та цілеспрямованість — це:

•    здатність свідомо ставити мету й досягати її;

•    уміння проявляти інтелектуальні й вольові зусилля для досягнення мети.

Слід додати, що ще одним необхідним компонентом самоосвіти є енергетичний, який включає як вольову, так і емоційну сторони діяльності; Самоосвіта завжди здійснюється при високому рівні активності, напруженості пізнавальних, вольових та емоційних сил. Самоосвіта пов'язана з наявністю позитивних емоцій.

Таким чином, проблема формування готовності до самоосвіти зводиться до виховання в особистості прагнення до постійного вдосконалення своїх знань, умінь самостійно здійснювати пізнання та його організовувати. Проблема підготовки учнів до самоосвіти, її розв'язання на сучасному рівні — це розв'язання проблеми оволодіння всіма компонентами самоосвітньої діяльності. Оволодіння будь-якими із них, наприклад, пізнавальними вміннями, ще не забезпечує можливості залучення до цієї діяльності.

Самоосвітня компетентність учнів складається з таких компонентів, як:

• розуміння власних потреб на підставі самоаналізу, самопізнання;

• уміння розв'язувати проблеми на основі отриманих самостійно знань;

• організація власних прийомів самонавчання;

• упорядкування власних знань, знаходження зв'язків між ними;

• критичне ставлення до будь-якої отриманої інформації, вироблення власної позиції при набутті певних знань;

• використання для отриманої інформації різноманітних баз даних, джерел інформації;

• уміння долати труднощі, невпевненість;

• адекватне оцінювання значення набутих знань у власній діяльності;

• представлення, обгрунтування та захист отриманого результату;

• уміння співпрацювати з оточуючими людьми, здобувати знання шляхом ко¬лективної діяльності;

• прийняття рішення на основі співробітництва, толерантне ставлення до опозиційної точки зору;

• уміння розробляти та виконувати програми самоосвіти з урахуванням власних потреб і потреб суспільства;

• уміння використовувати нові технології інформації та комунікації;

• знаходження нестандартних нових рішень на основі самостійно набутих знань;

• гнучкість застосування знань, умінь, навичок в умовах швидких змін;

• постійний самоаналіз та самоконтроль за самоосвітньою діяльністю.

Самоосвіта розпочинається тоді, коли учень на основі знань і вмінь, отриманих в процесі навчання, усвідомлює нестачу існуючих знань для вирішення конкретної проблеми. Необхідно створювати саме такі ситуації, котрі сприяють самостійному пошуку знань, розвивають ініціативу, звернення до додаткових джерел інформації, формують самостійність.

Для учнів 5-7 класів гімназії була запропонована анкета щодо вивчення рівня самоосвітньої компетентності. Моніторингові дослідження виявили, що дітям складно самостійно оцінювати свою навчальну та самоосвітню діяльність, планувати її та виконувати. Завдання вчителя — допомогти учням. Ні для кого не таємниця, що вміння самоорганізуватися більш високого рівня в учнів, які займаються дослідницькою діяльністю, беруть участь в олімпіадах, МАН, НШТ. Необхідно залучати до цієї роботи якнайбільшу кількість учнів.

Учні не завжди із задоволенням йдуть на уроки, мало використовують додаткову літературу. Завдання педагогів — зацікавити учня вивчати всі предмети, які входять до курсу середньої школи. Не всі учні вміють знаходити додаткову інформацію, користуватися каталогами, складати плани, таблиці, конспекти. Учителям-предметникам необхідно звертати увагу на те, що деякі види робіт (тези, анотація, рецензія) учні вчаться виконувати лише в старших кл. Пропонуючи підготувати складні види завдань, необхідно чітко окреслити коло питань і джерела інформації. Учителям доречно звернути увагу на дітей з низьким і середнім рівнем, організувати індивідуальну роботу з ними, допомогу, спрямовану на формування компетентності самоосвіти.

Серед причин труднощів у навчанні можна виділити: слабку силу волі , неуважність на уроках Анкетування старшокласників виявили, що 38 % учнів мають перший рівень самоосвітньої компетентності, другий – 47%, третій рівень  - лише 15%. Виявлені проблеми: не всі учні вміють творчо застосовувати отриману інформацію, знаходити гіпотезу, доводити її. Частина учнів не вміють раціонально розподіляти свій час, контролювати свою діяльність. Щоб запобігти таким недолікам, необхідно сприяти формуванню особистості, яка володіє навичками самоосвіти. Способи оволодіння цими знаннями слід закласти в шкільні роки – це вміння працювати з текстом, уміння шукати інформацію,  володіння різними способами обробки інформації.

Багатьом відома така притча:

Звернувся до монаха бідняк: - Дай мені риби! Я голодний. Монах мовчки віддав йому вудку.

Повчальний характер притчі зрозумілий: треба давати не стільки їжу, скільки засіб її добування, а в нашому випадку потрібно навчити дитину вчитися.

РІШЕННЯ

• Продовжити роботу педагогічного колективу над формуванням в учнів компетентностей саморозвитку та самоосвіти.

• Направити зусилля на практичну реалізацію інноваційних педагогічних технологій як одного із засобів формування самоосвітньої компетентності учнів.

• Впроваджувати в практику роботи досвід кращих вчителів з проблеми «Формування самоосвітньої компетентності учнів».

• Посилити індивідуальну роботу з учнями, які потребують допомоги в організації самостійної роботи.

• Забезпечити психологічний супровід розвитку та саморозвитку особистості школяра.

• Залучати учнів до науково-дослідницької діяльності як компоненту саморозвитку та самоосвіти.